Попереджаю одразу, мова буде не про самого Януковича, а про тих, хто його, перепрошую, портретує, а потім ці портрети у різних місцях розвішує. Різне говорять про портретованого, але не можу повірити у те, що він викликає до себе когось із підлеглих і дає вказівку розвісити там чи там таку-то кількість своїх зображень. Не може такого бути. А що тоді буває? Розпочнемо з того, про що нині пишуть і говорять, хоча це не головне. Що таке портрети Януковича на вулицях, з яких він вітає людей із тим чи іншим святом? Ви бачили, щоб у Франції, наприклад, висіли портрети Саркозі, який вітав би народ із Днем взяття Бастилії, чи щоб у США портрети Обами нагадували людям про настання Різдва Христового. Скажете, де Обама, а де Христос! І це справді так.
Попереджаю одразу, мова буде не про самого Януковича, а про тих, хто його, перепрошую, портретує, а потім ці портрети у різних місцях розвішує. Різне говорять про портретованого, але не можу повірити у те, що він викликає до себе когось із підлеглих і дає вказівку розвісити там чи там таку-то кількість своїх зображень. Не може такого бути. А що тоді буває? Розпочнемо з того, про що нині пишуть і говорять, хоча це не головне. Що таке портрети Януковича на вулицях, з яких він вітає людей із тим чи іншим святом? Ви бачили, щоб у Франції, наприклад, висіли портрети Саркозі, який вітав би народ із Днем взяття Бастилії, чи щоб у США портрети Обами нагадували людям про настання Різдва Христового. Скажете, де Обама, а де Христос! І це справді так. Тому що портрети Обами, Саркозі чи якого іншого керівника цивілізованої (підкреслюю!) держави можуть з’явитися на вулицях лише в одному випадку: коли той бере участь у новій виборчій кампанії і хоче обратися на посаду ще раз. Коротше, портрет на вулиці — це передвиборча агітація. Принаймні так вважають у всьому цивілізованому світі. У нас все трохи інакше, але проблеми з портретами Януковича на вулицях, про які нещодавно повідомлялося, свідчать, що розуміння ситуації доходить і до нас. Та я, власне, не про те. Це так, до слова прийшлося. Я про інші портрети Януковича. Днями бачив такий у магазині бурштинових сувенірів. Спробував уявити собі потенційного покупця цього портрета. Нормальне маркетингове дослідження, я сподіваюсь, виробник провів, інакше не витрачався б на виготовлення товару. Ви собі такий портрет купили? Чи купите? Чи хочете купити? Чи, може, кому подарувати бажаєте? Багато-багато років тому у мене, сімнадцятирічного хлопця, з’явилась власна кімната — батьки одержали квартиру. Ось тоді я уперше в житті з власної волі купив і повісив на стіну портрет керівника держави. Точніше, не портрет, а плакат із зображенням Брежнєва за 17 копійок. Для приколу повісив, як тепер кажуть. Щоб такої кімнати ні у кого більше не було. Тепер таке може бути? Взагалі у когось вдома, навіть для приколу, портрет Януковича висить? Зате він успішно висить по кабінетах. Навіщо? Хіба було розпорядження ці портрети розвісити? Не вірю я у таке розпорядження. Це розпорядження, звісно, існує, але не на папері чи в електронному вигляді. Воно існує навіть не у головах тих, хто прикрасив кабінети тим портретом, а в іншому місці. Тому самому, яким бояться, яке прикривають, за яке беруть і так далі. Цей портрет вішають з елементарного тваринного страху, що йде з того самого місця. Ніби поважна зовні людина, а щойно влада зміниться — лізе на стіну портрета міняти. Чого ти лізеш? — хочеться запитати. Та будь ти хоч раз у житті мужиком! Якщо вже не можеш без картинок, то повісь на стіну герб чи прапор. Або просто нейтральне щось. Чого боїшся? За це тебе ніхто на покарає, скоріше навпаки — відзначать, що ти не такий, як усі. Колись, багато років тому, був у кабінеті одного обласного начальника. Портрет тодішнього глави держави (не Януковича) був у його кабінеті одразу у трьох примірниках. Один на стіні, а два на столі, один великий, а другий маленький. Тепер цей начальник керує одним із районів. Вгадайте з трьох разів, чий портрет тричі прикрашає його нинішній кабінет? А ті, старі, куди подів? Я насправді не знаю, що там у нього тепер. Але чомусь не боюся помилитися. І коли ті розвішувачі портретів по кабінетах розповідають про свою віру у Всевишнього, про свій патріотизм і таке інше, я знаю, що насправді вони одразу змінять або приховають подалі свої віру і патріотизм і замінять на інші, щойно це стане потрібно, аби опинитись у владі. Вони ніколи не зроблять нічого насправді потрібного для рідної землі. Лише для себе, для своєї кар’єри, для свого виживання, для свого бізнесу. І повісять на стіну чий завгодно портрет ані секунди не вагаючись. Ще раз згадав чомусь свою юність. Прикол із портретом Брежнєва я спробував повторити у війську, вирізавши той портрет з якогось журналу і приклеївши на стіні у каптерці. Назавтра портрет зірвали. Я ще раз — знову зірвали, і так було разів із п’ять, поки до мене не дійшло, що мого приколу багатонаціональний батальйон радянської армії розуміти не хоче. Пам’ятаючи про це, зовсім не дивуюсь нинішнім пригодам портрета Януковича.
