До 1 квітня цього року службам у справах дітей Рівненщини потрібно було влаштувати 64 вихованців Олександрійської школи-інтернату у прийомні сім’ї або ж знайти їм опікунів. Цього вимагав один із пунктів плану заходів оптимізації мережі соціальних установ для дітей-сиріт, затвердженого головою Рівненської облдержадміністрації Віктором Матчуком.
Поки служби у справах дітей займаються активним пошуком майбутніх батьків чи опікунів, педагоги і вихованці Олександрійської школи-інтернату перебувають у «підвішеному» стані. Адже згідно із вищезгаданим планом, 15 липня цього року Олександрійська школа-інтернат має бути ліквідована. Педагоги школи стверджують, що приймаючи рішення, обласні посадовці керувалися державною програмою реформування системи закладів для дітей-сиріт. Але чомусь не врахували, що термін виконання цієї програми обмежений 2017 роком. У цьому документі зазначається, що ”строк реформування закладу встановлюється з урахуванням періоду, необхідного для випуску вихованців з числа дітей, що на даний час навчаються і виховуються у загальноосвітніх школах-інтернатах. Під час переведення до закладів нового типу дітей віком від 7 до 18 років враховуються час їх перебування в закладі, готовність до зміни місця перебування та бажання продовжити навчання. При цьому діти віком до 10 років переводяться до закладів нового типу, а діти віком від 10 років, як правило, продовжують перебувати та навчатися у тих закладах, де вони виховувалися раніше, і вибувають з них за віком або у зв’язку із закінченням навчання».
”Я не хочу жити в чужій сім’ї” 13-річний Іванко, вихованець Олександрійської школи-інтернату, не на жарт стурбований своєю майбутньою долею. Адже хлопчик має рідну бабусю і не бажає, щоб його усиновлювали чужі люди. Євгенія Єгорова — колишній лікар-терапевт, виховує онука одна. Два роки тому Іванкову маму позбавили батьківських прав, а тато загинув. Пані Євгенії вже 70 років, вона — інвалід 2 групи, їй важко пересуватися. Тож уже два роки Іванко навчається в Олександрійській школі-інтернаті. На початку лютого Євгенія Єгорова отримала на свою адресу лист від Дубенської служби у справах дітей. Жінці запропонували з’явитися в установу, щоб вирішити питання подальшої долі онука в зв’язку із ліквідацією Олександрійської школи-інтернату. — Звістка про ліквідацію закладу стала для багатьох справжнім шоком, — розповідає п.Євгенія. — Пропонують повернути дітей у сім’ї, з яких вони потрапили у заклад. Більшість же дітей мають неблагополучні родини. Їм просто немає куди повертатися. А наші обласні чиновники керують у своїх кабінетах і не бачать, що робиться за вікном. Їхні рішення калічать дитячі долі. Адже вихованці Олександрійської школи-інтернату мали всі умови для навчання, комфортного проживання, занять спортом. І це справжній злочин — повернути дітей у гірші умови, ніж вони мали. І нині керівництво школи не може нам дати чіткої відповіді на запитання, чи буде ліквідований заклад. Дітей активно повертають у сім’ї, і є ймовірність, що наступного навчального року школу-інтернат закриють через те, що у ній просто не буде вихованців.
Із шостого класу — в дев’ятий — Питання про ліквідацію школи-інтернату виникло після затвердження плану заходів з оптимізації мережі соціальних установ для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, Рівненською облдержадміністрацією, — розповідає директор Олександрійської школи-інтернату Валентина Забейда. — Згідно із цим планом, перед нами стоїть завдання до 1 квітня перевести дітей-сиріт у сімейні форми виховання. Це завдання ми виконуємо. Четверо дітей вже вибуло з інтернату, а нових вихованців нам не направляють. Педагоги Олександрійської школи-інтернату запевняють, що нереально за кілька місяців знайти сім’ї або опікунів для всіх їхніх вихованців. Поспішність у вирішенні цих питань призводить до того, що діти потрапляють у гірші умови проживання. Наприклад, одного з вихованців школи-інтернату Юру Герасимчука відправили жити до рідного брата, в якого своя сім’я. Брат планував оформити Юру в Тучинську школу-інтернат, але навчальна програма цього закладу розрахована на дітей із затримкою психічного розвитку. В Олександрії ж Юра навчався за загальною програмою, щоправда, був переростком: у 18 років був учнем 6 класу. Тепер хлопчину оформили в 9 клас Бабинської ЗОШ. А близняток братика та сестричку Чернецьких роз’єднали, оформивши їх у сім’ї, які мешкають у різних селах Дубровицького району. Згідно із планом ліквідації закладу, до 1 травня потрібно здійснити передачу приміщення спального корпусу школи-інтернату Рівненській райдержадміністрації для створення в ньому двох будинків сімейного типу. Педагоги і вихователі Олександрійської школи-інтернату зауважують, що у спальному корпусі нині живе 50 дітей, а дві прийомні сім’ї можуть виховувати максимум 20 дітей. Також вони вважають, що людина повинна самостійно приймати рішення про створення прийомної сім’ї, зважити його, а лише тоді звертатися до опікунської ради. А не опікунська рада повинна шукати майбутніх батьків, спокушаючи державними пільгами. — Коли мене запитують, де дитині краще жити — в сім’ї чи інтернаті, я однозначно запевняю: у сім’ї, — говорить Валентина Забейда. — Але не такими поспішними методами потрібно вирішувати це питання.
Коментарі Микола Сорока, колишній голова Рівненської ОДА: — Найбільше жалкую, що не встиг завершити створення сирітського містечка в Олександрії. Коли я працював головою облдержадміністрації, то в області діяли програми захисту соціально незахищених людей. Коли я навідався до інтернатів, в яких виховувалися сироти, був вражений жахливими умовами проживання цих дітей. Пригадую, в Дубенській школі-інтернаті в одній кімнаті жило 12 вихованців! Я усвідомлював, що привести до належного стану всі інтернатні заклади буде доволі проблематично. Тому й виник задум створити централізований комплекс для дітей-сиріт. Перший етап його реалізації передбачав на базі колишнього піонерського табору створити заклад, розрахований на 320 дітей. Метою було створити сиротам усі умови: затишні кімнати, басейни, стадіони, центр профорієнтації. Прикро, що нині все зводиться нанівець. Тепер вкладають гроші в переобладнання дитячих кімнат під квартири для прийомних сімей. А це ж додаткові кошти. Дешевше було б цим сім’ям нові будинки збудувати. Я коли йшов зі своєї посади, на столі у кабінеті залишив проект cирітського містечка, щоб мої наступники довели його до кінця. Вважаю, що на сьогодні потрібно шукати вихід, а не руйнувати створене. На мою думку, це містечко повинно існувати, його взагалі варто розширити, адже на Рівненщині більше тисячі дітей-сиріт. Всіх їх, на жаль, всиновити не зможуть. Валентин Крока, заступник голови Рівненської обласної ради: — Власником Олександрійської школи-інтернату є обласна рада. Комісія в складі представників обласної ради та облдержадміністрації вивчала це питання на місці. Провели збори з трудовим колективом закладу. Спілкувалися з вихованцями, які розповіли, коли їх переводили із Вербської школи-інтернату до Олександрії, вони не хотіли сюди їхати. А тепер нізащо не хочуть їхати звідси, адже тут створені для них всі умови. Невдоволення серед людей породив план заходів щодо ліквідації школи-інтернату і створення на її базі будинків сімейного типу. Обласна рада заперечує проти такого поспішного виконання програми реформування системи закладів для дітей-сиріт. За рік неможливо ліквідувати заклад, і дане рішення було поспішним. Заступник голови облдержадміністрації Олег Торкунов надіслав нам лист, в якому повідомив, що це був лише план дій, а відповідного розпорядження голови ОДА немає, тому питання ліквідації Олександрійської школи-інтернату на сьогодні знято.
