Серед власників понад тисячі цивільних повітряних суден, які зареєстровані в Україні, лише троє рівнян. У реєстрі власників, оприлюдненому днями Державною авіаційною службою, вказано, що Юрій Романенко, гендиректор ПФ "Ю.Р.І." володіє гелікоптером "Bell 206 b3" 1993 року випуску; Юрій Єфіменко, керівник МПП фірми "Промсервіс", має літаки "К-10 Swift" (2008 р. в.) та "CTSW" (2002 р. в.); а бізнесмен Володимир Штогун — літак "Cessna 182K Skylane" 1967 року випуску.
Юрій Романенко:
— Не літав уже більше року, тільки на початку січня поновив реєстраційне посвідчення. Багато хто думає, що мати вертоліт — це вже щось дуже особливе, дороге. Так, звісно обслуговування, ремонти обходяться у чималу суму. Але з іншого боку, це фактично як машина — може бути "Мазераті", а може й "Запорожець". Мій вертоліт сьогодні можна оцінити приблизно у 150 тисяч доларів, і я б з радістю його продав. Бо коли купував сім років тому, то сподівався, що можна буде на ньому заробляти, а не тільки використовувати для розваг. Зокрема, думав підрядитися на охорону газо— та нафтопроводів. Адже мій чотиримісний вертоліт — економний, витрачає 100 літрів гасу (керосин) на годину роботи. Але з'ясувалося, що економічна доцільність — це одне, а "закони" ведення бізнесу в нашій державі — зовсім інше. В результаті там, де можна було б використовувати мій апарат, літає МІ-2, який витрачає втричі більше пального.
Юрій Єфіменко:
— Обидва мої літачки — українського виробництва, я їх купував не новими, за кількадесят тисяч доларів. "К-10 Свіфт", який придбав п'ять років тому, зараз орендує Українська школа пілотів, що в Києві. А на "CTSW", купленому в 2011 році, іноді літаю над Україною. Він стоїть на території рівненського аеропорту. Обслуговувати та використовувати такий двомісний літак — це як мати авто, а може навіть дешевше. Так, мій літак витрачає 20 літрів банзину марки А-95 на годину, але й летить зі швидкістю 200 км/год. І політ до Одеси займає менше трьох годин, до Харкова — близько чотирьох, в Коктебель у Крим — чотири з половиною. В результаті витрачаю менше бензину, ніж як би їхав туди на автомобілі.
В Європі понад 200 тисяч літаків і 200 тисяч планеристів, а в нас дуже мало. Бо все занадто регламентовано. Зокрема, для кожного вильоту потрібно отримати купу різних дозволів та погоджень, від рятувальників, енергетиків, техперсоналу, служби аероруху, диспетчера, метеорологів тощо.
Володимир Штогун:
— Мій літак, розрахований на пілота та трьох пасажирів, знаходиться в нашому аеропорту. Грошей на ньому не заробиш, це — хобі. Апарат придбаний близько трьох років тому, вартує близько сотні тисяч доларів. Я з дитинства, як то кажуть, "хворів" небом, займався в авіамодельному гуртку, і те, що у 48 років нарешті дозволив собі мати те, що хотів — це цілком нормально. Спершу придбав "CTSW", згодом продав його і купив вже чотиримісний "Cessna 182K Skylane". Я не маю палаців за мільйони, живу в квартирі, але маю літак. І потрібні на це гроші не накрав, не набрав хабарів, не спекулював "купи-продай", а заробив головою та власними руками. В мене фірма, яка займається енергозберігаючими технологіями, реалізовуємо міні-заводи з виробництва паливних гранул.
Мені подобається літати, і я літаю по всій Україні як у справах, так і для відпочинку. Заправляю 95-м бензином, витрати — 50 літрів за годину, швидкість — 250 км/год. Погано тільки, що наше законодавство не інтегроване до маленьких літачків. Злетіти в небо на одно-кількамісному фактично те саме, що злетіти на великому авіалайнері "Боїнг". Є також незручності через те, що наш аеропорт працює лише три дні на тиждень, і то лише до обіду. Багато мороки з різними дозволами.
