Я зіткнувся з ним посеред дня у звичному столичному натовпі. Побачивши знайоме обличчя, автоматично привітався, як роблю це завжди, аби не образити людину, яку одразу не впізнав. Лише за хвилину я згадав, з ким мені довелося побачитися. Знайоме обличчя належало майору Мельниченку, тому самому, який нібито підслуховував колись Леоніда Кучму за допомогою диктофона під диваном у його кабінеті, працюючи у складі охорони глави держави. Понад дев’ять років минуло з того часу, як був піднятий цей скандал. Загадковий охоронець, ім’я якого спочатку не називали, був таємно вивезений за кордон, звідки загрожував вітчизняним високопосадовцям розкриттям таємниць підслуханих ним розмов у президентському кабінеті. Що з цього вийшло, всі добре знають.
Я зіткнувся з ним посеред дня у звичному столичному натовпі. Побачивши знайоме обличчя, автоматично привітався, як роблю це завжди, аби не образити людину, яку одразу не впізнав. Лише за хвилину я згадав, з ким мені довелося побачитися. Знайоме обличчя належало майору Мельниченку, тому самому, який нібито підслуховував колись Леоніда Кучму за допомогою диктофона під диваном у його кабінеті, працюючи у складі охорони глави держави. Понад дев’ять років минуло з того часу, як був піднятий цей скандал. Загадковий охоронець, ім’я якого спочатку не називали, був таємно вивезений за кордон, звідки загрожував вітчизняним високопосадовцям розкриттям таємниць підслуханих ним розмов у президентському кабінеті. Що з цього вийшло, всі добре знають. Нічого не вийшло. Майор Мельниченко спочатку ніби намагався продати свої записи закордонним мільярдерам, потім хотів висунутись у депутати. І перше, і друге йому так і не вдалося. Так і жив він із своїми таємницями, погрожуючи усім і переховуючись від усіх. Можливо, тоді йому могли б щось заподіяти. А можливо, і ні. Бо досвід демократичних держав, до числа яких ми намагаємось належати, свідчить: носій таємниці небезпечний лише до того, поки є таємниця. Після того як інформацію розголошено, йому вже нічого не загрожує. Навіщо вбивати людину, якщо вона вже сказала все, що хотіла сказати? По світу вільно рухаються скандально відомі журналісти та інші викривачі страшних таємниць. Винятком є лише працівники розвідок, але це окрема тема. Тим більше, що розвідником Мельниченко виявився ніяким. Тому що ним не був. Справжній розвідник чи, якщо хочете, шпигун працює на користь певної держави або навіть декількох держав. На чию користь працював наш майор — невідомо. Певно, ні на чию, інакше б його викриття закінчилися чимось більшим, ніж скандалом, який, попри свій трагічний початок, перетворився за багато років на погану комедію. Нещодавня спроба майора знову когось звинуватити у вбивстві журналіста не те що не викликала політичної кризи, вона взагалі залишилась практично непоміченою. Але свою справу колишній охоронець таки зробив. Після завершення «касетного скандалу» ми поступово дійшли до такого стану, що будь-яке звинувачення відомого політика, навіть якщо його застукали за поїданням із сіллю та цибулею своїх охоронців, ніяк на цьому політикові не позначиться. Сьогодні можна говорити про кандидатів у президенти будь-що. З одного боку, це добре — свобода, значить, у нас і демократія. З іншого боку, в насправді демократичних країнах викриття політиків у нехороших справах несуть для них неприємні наслідки. Від завершення політичної кар’єри аж до тюрми. У нас, як бачимо, демократія трохи не така. Видається, що окремі зверхники навіть хизуються скандалами навколо себе. Нічого їм за це не буде. Аби лише особиста охорона не дрімала. І щоб не було у цій охороні таких, як Мельниченко. А де їм узятися? Всі ж побачили, чим закінчив цей скандальний викривач. Ходить собі по вулиці і все. І не тому, що такий сміливий, а тому, що нікому вже не потрібен. А я ще подумаю, чи вітатися з ним наступного разу.
