У Росії прорвало дамбу гідроелектростанції. Нинішньому поколінню назва цієї станції не говорить практично нічого, зате колись тою назвою мордували народ майже так само, як нині рекламою. Аби розуміли ті, хто молодший, чи ті, хто забув, нагадаю, як це було. Сьогодні, увімкнувши телевізор, ви маєте приблизно порівну шансів потрапити на рекламу чи власне на телевізійну передачу. У часи, коли зводилася та сама ГЕС, шансів не потрапити на повідомлення про її будівництво було ще менше, ніж сьогодні проскочити не зачепившись повз пивну рекламу. Таким чином тоді рекламувався соціалістичний спосіб життя, за якого довкіл одна за одною поставали новобудови, у тому числі гідроелектростанції у Сибіру. Проблема була лише у тому, що спочатку ті станції будували засуджені, роблячи це під конвоєм, тобто під страхом смерті. Як наслідок перші ГЕС стоять і досі.
Привіт від Брежнєва У Росії прорвало дамбу гідроелектростанції. Нинішньому поколінню назва цієї станції не говорить практично нічого, зате колись тою назвою мордували народ майже так само, як нині рекламою. Аби розуміли ті, хто молодший, чи ті, хто забув, нагадаю, як це було. Сьогодні, увімкнувши телевізор, ви маєте приблизно порівну шансів потрапити на рекламу чи власне на телевізійну передачу. У часи, коли зводилася та сама ГЕС, шансів не потрапити на повідомлення про її будівництво було ще менше, ніж сьогодні проскочити не зачепившись повз пивну рекламу. Таким чином тоді рекламувався соціалістичний спосіб життя, за якого довкіл одна за одною поставали новобудови, у тому числі гідроелектростанції у Сибіру. Проблема була лише у тому, що спочатку ті станції будували засуджені, роблячи це під конвоєм, тобто під страхом смерті. Як наслідок перші ГЕС стоять і досі. Коли ж замість засуджених на новобудови прибули вільні «будівники соціалізму», все й почалося. З будов крали і виносили все, що можна було винести і продати. Якість роботи була вкрай низькою, а значить, майбутня катастрофа — неминучою. Це щастя наше, що більшість виробництв, зведених у ті часи, зупинилося на початку дев’яностих і тепер або просто стоять порожні, або здаються під склади та офіси. Те, що працює, рано чи пізно рвоне. Залежить від тиску. Якщо на зліплені абияк стіни нічого не тисне, то вони можуть ще постояти, якщо ж на греблю тиснуть мільйони кубометрів води, ця гребля рано чи пізно може не витримати. І нема чого тішитись, що це сталося не у нас, а в Росії. У нас теж греблі великі існують, а поки їх час не настав, обвалюються шахти, зведені тоді ж саме під дзвін пропаганди «розвинутого соціалізму». Усе, що було збудовано у роки правління Леоніда Брежнєва і за кілька років після цього, впізнати дуже легко. Усе воно без постійного нагляду виглядає напівзруйнованим. Подивіться лишень на наші панельні мікрорайони або на корпуси заводів-гігантів у місті та довкола нього. Одна радість, що гребля у нас на Басовому Куті невелика, і головне — будувалася вона ще до часів брежнєвського «благоденствія». На відміну від забетонованої у ці славні часи річки Усті. Мені малі діти казали, що ті брили бетонні від війни залишилися, бомбардування пережили. Ну що казати малим? Чи варто розвінчувати їхню казочку і пояснювати, що ті потворні та перекошені на різні боки бетонні конструкції проектували і монтували їхні дідусі на чолі з «науковцями» із всім відомого місцевого інституту чи тепер університету. Того самого, який у часи Брежнєва підготував десяток тисяч фахівців з вищою освітою для роботи на торгових точках сучасних промтоварних ринків. Ну це таке, не оминеш. Мені іншого б хотілося. Було б незле, якби прорив гідростанції у Сибіру не лише нагадав нам про славні часи «дорогого Леоніда Ілліча», а й спонукав до дій. Вже зараз можна було б розпочати суцільну інвентаризацію усього, що було зведено у ті понад два десятиліття. Якщо немає можливості відремонтувати чи знести, то хоча б таблички повісити з написом: «Обережно: збудовано за часів Брежнєва». Була б така табличка на тій ГЕС у Сибіру, то, може, менше людей загинуло. Або взагалі аварії не сталося.
