Це неправильно, коли свобода із незалежністю падають на голову зненацька, мов перестиглий плід. Справжня незалежність повинна діставатись важкою ціною та великими жертвами. Саундтрек такого процесу повинен включати: проникливі балади, тужливі думи, мобілізуючі марші, героїчний епос, легенди та міфи. Незалежність, як продукт мирний, еволюційний, мало кого цікавить. Гріш ціна такій незалежності, яка не має солідного мартиролога полеглих героїв. На яких прикладах, скажіть на милість, виховувати майбутні покоління?
Це неправильно, коли свобода із незалежністю падають на голову зненацька, мов перестиглий плід. Справжня незалежність повинна діставатись важкою ціною та великими жертвами. Саундтрек такого процесу повинен включати: проникливі балади, тужливі думи, мобілізуючі марші, героїчний епос, легенди та міфи. Незалежність, як продукт мирний, еволюційний, мало кого цікавить. Гріш ціна такій незалежності, яка не має солідного мартиролога полеглих героїв. На яких прикладах, скажіть на милість, виховувати майбутні покоління? Про що знімати патріотичні блокбастери? Які пам'ятники будувати посеред тінистих бульварів? Але якщо незалежність вам дісталась безкровно, без активної участі героїв, не засмучуйтесь. Політтехнологи завжди готові прийти на допомогу. Казахам, наприклад, страшенно не пощастило із "боротьбою за незалежність". Їхні батири не змогли в повній мірі насолодитись стихією битв. Вдови — не виплакали необхідний для героїчного літопису мінімум сліз. А все через Росію. Майже три століття нащадки войовничих чінгізидів перебували під покровительством Російської імперії та у Радянському Союзі. Причому потрапили вони туди за власним бажанням, рятуючись від більш могутніх степових хижаків. Російські багнети, які суворо виблискували у північній далині, охолоджували всіх ласих до пасовищ та стад "кыргыз-кайсацкія" орди. Саме так у російській імперії охрестили казахів, адже у казахській транскрипції остання буква у слові казах звучить як "К". А у Росії вже були свої казакі. Тому імперські етнографи і перейменували казахів у киргиз-кайсаків. Ось і доводиться нині бідним казахам, у пошуках яскравих взірців кумисного патріотизму, занурюватись у глиб віків, у доімперську епоху. "Сьогодні, із висоти нашої незалежності, ми схиляємо свої голови перед нашими предками, які мріяли про свободу і віддавали життя за гідне майбутнє казахського народу". Цією цитатою із Нурсултана Назарбаєва розпочинається казахське "Хоробре сердце" — високобюджетний історичний блокбастер "Військо Мін Бала". Події стрічки відбуваються на початку XVIII століття та розповідають про боротьбу між казахськими та джунгарськими племенами за місце під степовим сонцем. У центрі сюжету — пригоди невеликої групи юних казахських патріотів, дещо схожих на персонажів радянських культових "Неуловимых мстителей".У головних ролях знялись дуже гарні молоді казахські актори і одна справжня міс Астана. У захист жорстоких завойовників та поневолювачів джунгар, яких немилосердно човпнуть молоді казахські месники, хочу сказати наступне. Через 15-20 років після описуваних у стрічці подій, 90% джунгарського народу, включно із жінками та дітьми, були безжалісно вирізані більш могутніми завойовниками — маньчжурами. Вцілілі джунгари втекли на територію Російської імперії і попросили порятунку у російської корони. Імперія дала притулок та нове ім'я і цим бездомним кочівникам. Їхні нащадки досі живуть у РФ. Саме джунгар обезсмертив своїми рядками великий поет — "и друг степей — калмык". Тому в Елісті — столиці сучасної Калмикії новий шедевр казахського кінематографа, не виключено, буде заборонений. Цікаво було б подивитись калмицьку версію подій, із передмовою та післямовою харизматичного Кірсана Ілюмжинова. У Російській імперії, у цій, за висловом ще одного діяча, тюрмі народів, лютих ворогів розсаджували по різних камерах і тільки це завадило їм позагризати одне одного. На волю деякі з них повиходили із чистою совістю і незалежністю. До плюсів картини я відніс би її етнографічну складову (костюми, звичаї, природа, пейзажі). За цим показником картина цілком може конкурувати із документалістикою ВВС. Є у стрічці і позитивний персонаж на ім'я Назар. Це мудрий, але ще не надто старий аксакал, суддя, учитель та авторитет. Цим ім'ям стрічка і завершується. "Після перемоги в Анракайській битві розпочалась боротьба за свободу і незалежність і врешті-решт через три століття Казахстан завоював справжню незалежність. До історичної перемоги, про яку мріяли всі наші предки, казахський народ привів перший президент республіки, лідер нації Назарбаєв Нурсултан Абішевич". Стрічку фінансували із неприхованою надією на "Оскар". Вимушений розчарувати головного інвестора, продюсера та героя стрічки Нурсултана Абішевича. Сатира "Борат" (головний на сьогодні і успішний піарщик Казахстану за кордоном) залишилась неперевершеною…
