Лесь Подерв'янський без перебільшення - класик сучасної української літератури. Його цитати вже увійшли у розмовну мову і розчинилися у ній як рідні. Але що класику до цитат? Йому жити треба! А шедеври вже третій десяток років якось не пишуться. Нема вже того натхнення!
Усі чекають від Леся коли не нових геніальних творів, то хоча би чергових влучних фраз. А фрази не йдуть! Змінився контекст, у якому класик вже не такий сильний, коли не сказати більше. Безпомічні матюки останніх років викликають навіть якийсь жаль до Митця. Співчуття викликають. Натомість його Гамлет і Павлік Морозов вже назавжди із нашим поколінням. І це прекрасно!
Ну навіщо він пішов до Порошенка? Невже все настільки погано? Невже автор геніальних фраз забув, що Митець завжди у опозиції до влади. І коли він цю владу не матюкає, це вже агітація «за». Гадаю, Лесь зрозумів це лише тоді, коли вийшов на трибуну і промовив три безглузді фрази. Тому я йому за це не дорікаю. Проблеми, що зробиш?
