— Ти разом з батьками з нетерпінням чекаєш дитинку, і коли все закінчено, раптом розумієш — для тієї пари почалося нове життя, а ти повертаєшся до старого, рутинного. На душі стає сумно, поки не одержиш чергову дозу, — зізналася Керол.
— Хіба вам не шкода розлучатися з дитиною, яку ви виносили?
— А я з самого початку налаштовуюся на те, що дитина мені не належить. Я знаю, що просто даю батькам свою яйцеклітину, а мій живіт тільки посудина для дозрівання плоду. Звичайно всі процедури, призначені вагітним, ми проходимо разом з батьками майбутньої дитини. Ми нерозривно пов’язані, і вони в курсі, коли дитина вперше ворухнулася, коли забила ніжками в мій живіт. Батьки поруч під час пологів, і на моє прохання акушерки відразу передають її в їхні руки, тому що якщо дати дитину мені, я можу до неї прив’язатися.
— Значить, ви взагалі не спілкуєтеся з дитиною, яку виносили?
— Спілкуюся, і досить тісно, але просто як друг сім’ї. Через якийсь час я вже можу брати дитину на руки без остраху до неї прив’язатися. Я підтримую стосунки з усіма сім’ями, окрім однієї, оскільки батьки дитини вирішили, що їй краще не знати правду про своє народження.
— Коли вам спало на думку випробувати себе як сурогатну матір?
— Я вийшла заміж у 22 роки, але мій чоловік виявився не готовий до батьківства. Ми розлучилися через три місяці після того, як народилася моя дочка Стефані. Потім я познайомилася з іншим чоловіком, але й він не захотів стати батьком. Я ж народила від нього свою другу дочку, Меган. Розлучення з двома партнерами не засмутило мене, але під час спільного життя я зрозуміла, що відчуваю потяг до материнства. І в 27 років я, одинока мати, яка виховує двох дочок, якось розгорнула журнал і прочитала статтю про сурогатну матір. Наприкінці тексту наводився номер телефону агентства, яке запрошує сурогатних матерів, і я відразу ж туди зателефонувала. Тоді через агентство я зв’язалася з бездітною парою, яка жила неподалік від мене. У жінки настала менопауза в 17 років. Зараз їй було трохи більше за 30, і вони з чоловіком прийняли рішення звернутися до сурогатної матері. Подружжя виявилося чудовими людьми, і ми провели разом три місяці перед тим, як підготувалися до запліднення.
— Як проходить процедура запліднення?
— У моєму житті подібний досвід був першим, і я відчувала зніяковілість. Але не подумайте, що ми втрьох лягли в ліжко! Спочатку подружжя, взявши пробірку, усамітнилося в кімнаті. Через якийсь час вони вийшли з пробіркою, наповненою спермою, і тоді вже усамітнилася я, щоб взяти шприц і ввести сперму собі всередину. Нам знадобилося дві спроби, щоб досягти успіху. Коли я повідомила, що завагітніла, жінка закричала від щастя.
— Скільки у вас народилося хлопчиків і дівчаток?
— 6 дівчаток, з них двоє близнюків, і 3 хлопчики. Мій останній, Деніел, народився богатирем. Він запізнився на 10 днів, але важив 4 кілограми 200 грамів.
— Хто були батьки малюків?
— У деяких, здавалося, здорових пар з невідомої причини не виходило зачаття. Але здебільшого проблеми були в жінок, які пережили важкі операції й не могли народити або страждали вродженими гінекологічними відхиленнями.
— Скільки часу проходить між вашими вагітностями?
— Я даю собі перерву від 4 до 6 місяців. А планувати нову дитину починаю ще до того, як народиться черговий малюк, яким я вже вагітна.
— Але такі темпи, напевно, шкідливі для здоров’я…
— Мене замучив варикоз, та й фігура моя залишає бажати кращого. Але відмовлятися від материнства я поки не збираюся. Щоправда, остання вагітність проходила важче, ніж попередні. Напевно, позначається вік, і після 40 років доведеться зав’язувати. Тоді я й зроблю собі операцію з видалення варикозних вен.
— Ви зараз заміжня?
— Я вже давно живу з Полом. Він механік, йому 48 років. Пол піклується про мене і моїх дочок. Нещодавно він купив для нас фермерський будинок з великою ділянкою землі у Франції, неподалік від Бордо.
— Як Пол ставиться до вашого заняття?
— Нічого не має проти і навіть говорить, що йому подобається мій вічно вагітний живіт, навіть якщо в ньому дозріває чужа дитина. Єдина людина, якій не до смаку сурогатне материнство, — мій батько. Ми з ним навіть були посварені протягом п’яти років і тільки нещодавно помирилися. Батько скаржиться, що його «онуків» віддають стороннім людям.
