Керівника кафедри хореографії Інституту мистецтв РДГУ Володимира Годовського декілька років тому наша газета жартівливо назвала «мандруючий професор». І тоді, і зараз напрочуд енергійний викладач не стомлювався постійно їздити — то на майстер-класи та лекції в інші заклади, то на фестивалі, де був або членом, або головою журі. Ось і минулі літні місяці для Годовського та його підопічних — учасників танцювальних колективів були досить активними — рівняни успішно виступали на фестивалях у Криму та Польщі.
— Мета всіх моїх поїздок — це, перш за все, робота на користь кафедри та інституту, — розповідає «мандруючий професор» Володимир Годовський. — На різних фестивалях я відбираю талановиту молодь, яка може продовжити навчання в РДГУ. Хоча вже декілька років поспіль ми не маємо проблем із набором студентів, до нас їде багато шанувальників хореографії зі Сходу, оскільки навчання у нас значно дешевше, але в професійному плані, я вважаю, не гірше за розкручені навчальні заклади. І ось тут вже помітні результати поїздок наших колективів та моїх особисто. Ми розповідаємо про нашу кафедру, наш університет, наше місто. А для себе також маємо певну користь, оскільки в процесі своєї роботи завжди потрібно обмінюватися досвідом, діставати нову інформацію — тобто постійно самовдосконалюватися. — І як справи в Україні з фестивалями? Вистачає? — Фестивалів — так, грошей — звісно, ні. Мистецьких форумів і конкурсів в Україні багато, принаймні хореографічних, причому як міжнародних, які дозволяють ознайомитись із культурами інших країн, так і всеукраїнських, зональних, регіональних, міських і т.д. Інша справа, що не всі мають потужних спонсорів, а частка держави переважно зводиться до невеликої організаційної допомоги. Можливо, дехто вже навчився заробляти на молодіжних і дитячих фестивалях, а ми говоримо саме про такі — професійні великі акції це зовсім інше питання. Особливо, якщо це телевізійні проекти, в яких я особисто не вітаю те, що участь у них коштує батькам грошей, іноді чималеньких — мистецтво повинно залишатись мистецтвом, а на фінансування потрібно шукати спонсорів, меценатів. Але це в ідеалі. Взагалі, я далекий від фінансових питань, на фестах, де я є головою журі, мене часто ізолюють від усього, адже це сприяє об’єктивності при оцінюванні. — Зазвичай, до малобюджетних фестивалів громадськість не виявляє ніякої уваги... — Але вони все одно мають право на життя. Адже це спілкування для самих митців, обмін досвідом, можливість показати свої творчі доробки колегам, очікуючи на професійну оцінку, а для дітей — шанс виступити на сцені, нехай навіть перед невеликою кількістю глядачів. І взагалі, в цьому випадку значно краще організовувати фестивалі у невеликих містах, як, власне, і роблять у Європі. Зокрема, нещодавно я керував журі на великому хореографічному фестивалі «Перлина Черемошу» у Вижниці, на фестивалі у Прилуках. Але тут допомога влади потрібна ще більше — спонсорів же у маленьких містечках не так багато, як у мегаполісах. — Займатися мистецтвом у нашій країні, здається, не дуже престижно. Але ж вчитися до вас йдуть, причому досить активно... — Взагалі, мистецтвом у нас займаються або буйно, або тихо помішані. Людина до вступу в навчальний заклад може десять років протанцювати в будь-якому колективі й від цього вже не зможе «відійти». Тим більше, що хореографічне мистецтво зараз повертає втрачені позиції — наразі дуже багато шкіл чи дитсадків організовують на своїй базі танцювальні гуртки, а запрошують працювати наших студентів, більшість з яких вже від першого курсу здатна вчити дітей азів танцю. Хоча до нас може прийти людина з вулиці, без будь-якої підготовки і ми не відмовимо. Адже ми вчимо не лише гарно рухатись під музику, ми вчимо думати. Наша кафедра виховує всебічно розвинених у сфері мистецтва людей, з високим рівнем інтелекту — наші випускники стають і танцюристами, і балетмейстерами, і керівниками колективів. А тут, звісно, потрібна голова.
