Придбати житло тепер не кожен може, а втратити, не знаючи законів, спроможний будь-хто. Яскравий приклад цьому — історія, про яку розповіла наша читачка Лідія Засько із Здолбунова.
Придбати житло тепер не кожен може, а втратити, не знаючи законів, спроможний будь-хто. Яскравий приклад цьому — історія, про яку розповіла наша читачка Лідія Засько із Здолбунова. — З Василем я познайомилась, коли він орендував частину приміщення, де утримував пилораму та займався обробкою деревини — він навіть пропонував мені роботу бухгалтера. У 2001 році Василь познайомив мене із своїм товаришем та діловим партнером, якого звали Олексієм. Якось друзі поділились зі мною своїми планами на майбутнє — вони хотіли розширити справу, щоб поставляти продукцію за кордон. Вони видалися мені цілком реальними, адже Василь на той час був співвласником пилорами, мав лісозаготівельні пункти в північних районах Рівенщини. Олексій позичив йому 2 тисячі доларів, які Василь зобов’язувався повернути упродовж трьох місяців. Щоб отримати банківський кредит для розширення виробництва, необхідно було заставити майно на суму 20 тис. грн. Запропонували, щоб я дала їм дозвіл тимчасово «скористатись» для цього моєю домівкою, тобто уклала договір купівлі-продажу між мною та Олексієм. Олексій сам мав провести всі фінансові операції, оформити позику, бо в нього були впливові приятелі. Обидва чоловіки зуміли мене переконати, що цей договір укладається лише на 3 місяці й турбуватись я не повинна. За цей час, мовляв, Василь поверне Олексію борг, а той мені… дарує мою ж квартиру або повертає її за новою угодою купівлі-продажу. За таку допомогу в розширенні виробництва деревини вони обіцяли мені заплатити тисячу доларів, запевняли, що незабаром стану їхнім партнером і наш бізнес процвітатиме. Я їм повірила, дуже вже щиро вміли переконувати, а ще — хотілось мати пристойну зарплатню, щоб мати змогу забезпечити своїм двом дітям майбутнє. У нотаріуса підписала договір купівлі-продажу. В цій угоді зазначено, що я, як продавець, отримала 25 311 гривень. Фактично ж продаж не проводився, гроші мені ніхто не давав. Минуло півроку, і я зрозуміла, що мене підло ошукали. Почала вимагати, щоб негайно повернули мою квартиру документально, адже фактично я ніколи звідти й не виселялась. Я довідалась, що Василь перестав бути співвласником пилорами і перевіз її обладнання в Сарненський район. Він почав від мене переховуватись, а потім його … заарештували за скоєння якихось злочинів. Нині Василь перебуває у слідчому ізоляторі. А Олексій тим часом подав позов до суду, в якому вимагає… виселити мене з квартири, бо тепер вона — його власність, залякує ще й фізичною розправою. Я скаржилась на шахраїв і в Здолбунівський райвідділ міліції, і в прокуратуру району. Мене скрізь вислуховували, проте зарадити так нічим і не змогли, кримінальної справи за фактом шахрайства стосовно Олексія та Василя порушено не було, всі лише руками розводять, мовляв, сама винна в тому, що так сталось. Тепер в мене є остання надія — на прокурора області, який, сподіваюсь, об’єктивно розгляне цю справу.
