У дитячих книжках про весну багато чого написано. І не у дитячих теж. Про сонечко, яке зігріває землю, про пташок, які прилітають звідусіль і починають співати, про теплий дощик, про кохання, нарешті. Прагнучи доповнити весняну писанину чим-небудь сучасним, пропоную зупинитися на пташках і дощику, роль яких у ці весняні дні важко переоцінити. Спочатку про пташок, які саме тепер катастрофічно не справляються з тим, що мають робити, допомагаючи комунальним службам міста. Окрім співів, птахи мають ще одну властивість — клювати. Причому клюють птахи усе, що лежить, тож усілякі предмети органічного походження дуже швидко зникають із поверхні, покльовані згаданими пташками. Та це буває, якщо у природі є баланс. Якщо обсяг отих самих органічних речовин не перевищу пташиних можливостей.
У дитячих книжках про весну багато чого написано. І не у дитячих теж. Про сонечко, яке зігріває землю, про пташок, які прилітають звідусіль і починають співати, про теплий дощик, про кохання, нарешті. Прагнучи доповнити весняну писанину чим-небудь сучасним, пропоную зупинитися на пташках і дощику, роль яких у ці весняні дні важко переоцінити. Спочатку про пташок, які саме тепер катастрофічно не справляються з тим, що мають робити, допомагаючи комунальним службам міста. Окрім співів, птахи мають ще одну властивість — клювати. Причому клюють птахи усе, що лежить, тож усілякі предмети органічного походження дуже швидко зникають із поверхні, покльовані згаданими пташками. Та це буває, якщо у природі є баланс. Якщо обсяг отих самих органічних речовин не перевищу пташиних можливостей. Коли ж надворі весна, а практично уся вільна від забудови та припаркованих машин територія міста завалена собачим лайном, із ним ніякі птахи не впораються. Що особливо тішить, так це щирість, із якою мешканці багатоквартирних будинків виводять із своїх тісних осель добре вгодованих бобиків, аби помилуватися тим, як той бобик накладе купку безпосередньо у дворі. А що? Природа так влаштована. Треба ж собакам десь гуляти! Згоден. Природа — вона така. Як припече — не відкрутишся. На жаль, єднання з натурою ще не досягло у нас рівня, достатнього, аби та хазяйка бобика присіла у дворі поруч із ним і теж наклала купку. А може, це просто кущі листям ще не покрилися? Бо ж коли за кущем, то вже можна, чи не так? Що цікаво, ніколи не бачив нічого подібного всередині приватних володінь. Щоб не на вулиці, а на обгородженому від вулиці подвір’ї ці бобики поводилися так само, як на вулиці. Мешканці приватного сектора не дадуть збрехати. Не виходять вони попід свої вікна, щоб помилуватися тим, як їхній бобик звільняється від вмісту кишок. Якось примудряються влаштовувати так, аби той бобик знав те місце, де це можна робити. І не треба докоряти двірникам та начальникам жеків. Вони ще не одержали по закордонному контракту спеціальної техніки для прибирання отого усього собачого лайна. Ще не з’їздили наші міські керівники та їхні заступники по десять разів за кордон, аби провести на цю тему плідні переговори. Та й гроші на ту техніку потрібні. Бо якби було дешево, то не ходили б у тій же Німеччині гуляти з тими собаками з совком та пакетиком, аби прибрати те, що від собаки залишилось. Тож одна надія — на птахів. Може, таки повикльовують те лайно хоча б частково. А там вже трава зелена піде, в якій не так це усе помітно. А тепер про дощик. Вам доводилось бувати у житлових кварталах арабських міст? Не там, куди туристів возять, а там, де араби живуть? Якщо доводилося, то запах ви пам’ятаєте. Там клімат посушливий і дощів практично не буває. Тож коли хтось надзюрить під стіну, це все миттєво висихає і додає вулиці аромату. І так роками та десятиліттями. Вихід із становища, звісно, є. Причому аж два — або вулиці регулярно мити, або не дзюрити. Оскільки в історичних традиціях арабів жодного з цих варіантів немає, то так вони з тим запахом і живуть. У нас традиції такі самі. Але на відміну від арабських країн у нас є весняний дощик, який змиє оце все. І запахне на наших вулицях весною. І заспівають пташки після дощику, виконавши перед цим разом із дощиком свою санітарну функцію.
