У грудні третій енергоблок Рівненської АЕС зупинили на ремонт, бо 30-річний термін його експлуатації завершився. Тепер «атомці» потрібно пройти низку експертиз та погоджень, щоб отримати дозвіл використовувати радянський реактор ще 20 років.
Третій енергоблок РАЕС стане восьмим в Україні, який дозволять експлуатувати надалі. Перші два блоки Рівненської атомної електростанції вже отримали такі погодження у 2010 році — на 20 років, і загалом стали першими в державі, які змогли пройти процедуру погоджень.
За процесом стежать не тільки українські фахівці, а й іноземні. Бо після аварії на Чорнобильській АЕС увага світу до атомної енергетики та безпечного її використання значно посилилася.
Як зазначає начальниця прес-центру РАЕС Вікторія Леонова, роботи з продовження терміну експлуатації третього енергоблоку розпочали ще у 2011 році.
Зокрема, провели дослідження стану обладнання та споруд, підвищували рівень безпеки, а з грудня зупинили енергоблок на 240 діб для робіт, які можливо виконати лише на зупиненому обладнанні, бо стосуються реакторного відділення. Завершення робіт заплановано на серпень 2018 року.
Проте пуск енергоблоку буде тільки після перевірки та погодження Державної інспекції ядерного регулювання України. Саме ця інспекція і має визначити, на скільки років можна буде продовжувати термін його експлуатації.
Енергоблоку №3 на Запорізькій АЕС, який недавно пройшов таку процедуру, термін експлуатації продовжили на 10 років.
Окрім того, Рівненська АЕС має отримати згоду громадськості. У Володимирецькому та Маневицькому районах проходять громадські обговорення. Тільки деякі учасники голосують проти продовження терміну експлуатації.
— Громадськість не проти, але погоджуючи, ставить вимогу, — коментує голова Володимирецької РДА Володимир Хоружий. — Хоче, щоб у місцеві бюджети надходила вся сума, яка передбачена на зону спостереження АЕС. Наприклад, торік район мав отримати близько мільярда гривень з держбюджету, а насправді надійшло менше 400 млн. грн.
На Рівненській АЕС — чотири енергоблоки. Останній, четвертий, запрацював у 2004 році, три інші — з радянських часів. Загалом в Україні працює чотири атомні електростанції: окрім Рівненської АЕС у Вараші, Хмельницька у Нетішині, Запорізька в Енергодарі та Південноукраїнська у місті Южноукраїнськ Миколаївської області.
З 2014 року, коли виробництво електроенергії теплоелектростанціями різко впало через окупацію вугільних районів Донецької та Луганської областей, відсоток електроенергії, виробленої на АЕС, значно зріс. Чотири АЕС останніми роками виробляють близько половини усієї електроенергії в Україні.
Коментар експерта
Володимир Кочмарський, кандидат фізико-математичних наук, професор НУВГП:
— Продовження терміну експлуатації енергоблоків — це потреба української енергетики. Наскільки це безпечно? Можна порівняти з автомобілями. Коли ви купуєте нове авто, можете розраховувати, що воно працюватиме нормально років 5-7. Виїжджаючи зранку на старому з гаража, ви уже не маєте впевненості, чи авто не зламається десь дорогою.
Енергоблок — це теж велика машина, складена з сотень тисяч частин. Їхня взаємодія виміряна до мікросекунд. Коли система нова, ймовірність того, що вона дасть збій, приблизно одна тисячна. Тобто на тисячу годин експлуатації можливий один збій.
Якщо ж машина стара, ймовірність зростає у 5-7 разів. Окрім того, старі механізми доходять до того моменту, коли час, затрачений на їхній ремонт, дорівнюватиме часу експлуатації. Їх стає просто невигідно експлуатувати, бо затрати завеликі.
Терміни експлуатації енергоблоків АЕС в Україні продовжують, бо нових не будують. Хоча ймовірність безвідмовної роботи таких систем значно знижується. Не можна сказати, будуть інциденти з викидами радіації чи ні, але у будь-якому разі старі блоки працюватимуть значно менше, бо вони менш надійні.
У світі після першого продовження терміну експлуатації стараються енергоблоки замінювати, тобто продовжують термін експлуатації на час побудови нових блоків — на три-п’ять років. В Україні теж би можна було зводити по два енергоблоки на рік, якщо порахувати, скільки мільярдів доларів потрапляє з країни в офшори.
А поки що ми вже 20-й рік тільки говоримо, що нам потрібно побудувати ядерний цикл, щоб у державі була можливість виробляти ядерне паливо та переробляти його. Відпрацьоване паливо містить дуже багато корисних елементів.
Вигоряє на АЕС приблизно 20% палива, а 80% того, що залишається, — це уран та плутоній, який нам потрібен. А ми його нині віддаємо Росії, яка бере гроші за переробку і ще й повертає нам брудні радіоактивні відходи.
Тому й виникла ще одна проблема — побудова сховища радіоактивних відходів поблизу Чорнобиля. Без нього наразі неможливо і виводити з експлуатації енергоблоки АЕС. Бо ж частина елементів з розібраного блоку буде дуже радіоактивна. А система захоронення дуже складна і недешева.
Є кілька ідей: заховувати ці елементи у соляні шахти, бо там немає води, яка може переносити радіонукліди, або ж у гранітних пластах чи на дні моря. Але про потребу колись розпочати розбирати АЕС в Україні наразі навіть не йдеться.
У тарифі на електроенергію, вироблену на атомних електростанціях, навіть немає такої графи. А коштує кіловат ядерної електроенергії 47 копійок, між іншим. Виробленої на ТЕС — 1,8 грн.
Окрім того, маємо ще одну велику проблему. Працівники наших АЕС — висококваліфіковані спеціалісти, яких переманюють і яких потребують західні АЕС. А зарплати там не до порівняння вищі.
Алла САДОВНИК.
