Двадцять років тому один місцевий працівник «органів», прізвище якого тепер аж страшно називати, приніс мені відеокасету, на якій була записана прихованою камерою сцена «обслуговування» повією відомого у ті часи народного депутата.
Дивитись було, звісно, бридко, але довелося це зробити, аби потім заховати цю касету подалі. Хоча ні. Я дав її на один день своєму приятелю, чия далеко не молода вже тітка була у того депутата просто закохана. Приятель повернув касету, показавши її перед цим закоханій тітці. Ну і що вона сказала? — запитав я у розчарованого приятеля. — Сказала, що козак! — відповів той. Згадати цей сумнівний з усіх боків епізод змусили мене спроби моїх молодих місцевих колег розкрутити скандал із «домаганнями» відомого у вузьких колах місцевого хореографа, який ніби щось непристойне пропонував своїм молодим студенткам. Що вам сказати, мої юні друзі? Що ми не Америка і навіть на Західна Європа, де сама лише згадка про недостатньо толерантну поведінку може коштувати людині кар'єри, а то й життя, не кажучи вже про гроші. А хіба це і так не ясно? Хіба ви, мої юні друзі, завжди і всюди діяли і продовжуєте діяти винятково за десятьма заповідями Господа нашого Ісуса Христа? Хіба готові ви залишити роботу, коли стане відомо, що ви одну з цих заповідей ненароком порушили? Відповідь очевидна — нічого подібного. Просто молоді журналісти вирішили погратися у журналістів іноземних. І в тому й біда, що лише погратися. Тому що вони перші розуміють, що репутація у сучасній Україні не варта нічого. Тобто взагалі нічого. Можна цілодобово крутити по усіх каналах та інтернетах кадри з політиком, який робить щось непристойне, і це абсолютно ні до чого не призведе. Хіба що той політик поцікавиться, хто саме замовив підглядання за ним і скільки за це заплатив. Його репутації все одно нічого не загрожує. Бо за зовсім невеликі гроші сотні, якщо не тисячі молодих і не дуже активістів та журналістів почнуть публічно доводити його непорочність, а нехороші кадри оголошувати провокацією. І що найцікавіше — суспільству, тобто нам з вами, на все це із самого початку буде начхати! Хіба ж ми і так не знаємо, як у нас робляться справи? То кого ви хотіли здивувати отим хтивим хореографом? Можу стверджувати, що коли навіть наших кандидатів у президенти покажуть у прямому ефірі за поїданням живих людей, на їхні рейтинги це ніяк не вплине. Хіба що хтось зайвий раз скривиться — «ще й це?». Тому що немає у нас репутації. Слово таке є, а репутації немає. Пригадуєте, як півстоліття тому одна відома радянська актриса обурювалася тим, що ж.па є, а слова такого офіційно немає? Дарма обурювалася — у нас із цим тепер усе гаразд! Не з репутацією, ясна річ…
