Віра може змінити людину. Навіть особливо небезпечного рецидивіста. У цьому, зокрема, переконані капелани Української міжконфесійної місії «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі», які вже десять років рятують душі тих, хто знаходиться за гратами.
Олександр Андрєйченко перебуває у Городищенській виправній колонії №96 «всього» півтора року. Однак у свої 52 роки у нього вже досить великий в’язничний «стаж». — Сам я з Маріуполя, народився у неблагополучній сім’ї, — розповідає Олександр. — Мав два старших брати. Батько нас покинув, коли ми були зовсім малими. Мати була злодійкою, тому з дитинства мене і моїх братів привчала красти, щоб мали чим харчуватися. Так вперше 12річним потрапив до в’язниці. А потім пішло-поїхало… У 1984 році Олександра було визнано особливо небезпечним рецидивістом. Приблизно тоді ж він здобув визнання і в кримінальному світі, де відігравав не останню роль. Пригадує, як до нього приїздили за порадами досить впливові люди з усієї Східної України. Грошей і влади йому не бракувало… — Я завжди вирішував свої проблеми сам, — пригадує «авторитет». — Більше того, мені досить часто доводилося вирішувати долі людей. Остання «відсидка» і попередні дві у мене були за вбивства. Коли декілька років тому я потрапив за грати, мені стало страшно. Страшно за тих людей, які після ув’язнення «кинули» мене на мій бізнес і на мої гроші. Я навіть боявся подумати про те, що зроблю з ними після повернення на волю. На щастя, саме у той момент мені судилося зустрітися з одним товаришем по нещастю. На «рахунку» мого знайомого було теж декілька вбивств. Одного разу йому передали тютюн для самокруток. Зважаючи на те, що із папером для таких потреб на зоні досить складно, він замість нього використовував вирвані сторінки з Біблії, яку презентували йому під час одного з богослужінь віруючі. Це тривало досить довго, і коли у Біблії залишилося всього декілька сторінок, на одну з них він випадково звернув увагу і прочитав вірш про прощення гріхів. У той момент він впав посеред камери на коліна, почав плакати і каятися у гріхах. Після почутого життя Олександра змінилося. Разом зі своїм співкамерником він регулярно почав відвідувати проповіді. Спілкування із священнослужителями не припинив і після того, як його перевели до Городищенської виправної колонії. В’язню Андрєйченку до звільнення залишилося ще більше семи років. За період свого перебування у колоніях він втратив усе : власної сім’ї у нього ніколи не було, брати з матір’ю декілька років тому померли. Втратив він і друзів. І все ж своїм життям після звільнення він особливо не переймається. Каже, що сподівається на Бога… Як стверджують капелани Місії, схожих прикладів покаяння у виправних колоніях можна зустріти досить часто. Люди каються і намагаються змінити своє життя. В одних це виходить і вони більше ніколи не потрапляють до в’язниці, інші після виходу на волю знову роблять помилки і «відсиджують» новий строк. І все ж капелани переконані — якщо їм вдасться врятувати хоча б одну людську душу, значить, їхня робота не даремна.
