Найсвіжішу прем’єру Рівненського театру ляльок, який вже має гордий статус академічного, рівнянам підготував білоруський режисер Дмитро Нуянзін. Його ім’я, звісно, простим любителям театру невідоме, проте театрали запевняють — це один з найзатребуваніших постановників на території Росії, Білорусі та України.
Будучи головним режисером Брестського театру ляльок, Няунзін, за власним зізнанням, в середньому шість разів на рік їздить у інші театри робити постановки. У Рівному режисер вирішив поставити «Буратіно» у незвичному стилі — напівмюзиклу, напівшоу. Дмитро Нуянзін каже, що яскравість постановки залежить від бюджету театру — іноді можна запропонувати дорогі спецефекти та декорації, проте й про зміст забувати режисер не повинен: — Переді мною стояло завдання — зробити шоу на відомий сюжет. Якщо співати, то співати, якщо танцювати, то танцювати — як це заведено в американських мюзиклах, яких у нас чомусь бояться. Нині такий підхід необхідний, щоб насамперед зацікавити дітей. На сцені театру вони повинні бачити щось схоже на те, що вони бачать у телевізорі. Швидкість мислення сучасних дітей значно вища, аніж раніше, тому їм би класичний «Буратіно» на зразок мультфільму 50-х років, був би затягнутим і нудним. Дітям потрібна постійна динаміка, їм цікаві герої «а-ля «Сімпсони». — Тому ваш герой — сучасний хуліган? — Незважаючи на зовнішнє яскраве оформлення, я у виставі намагався закласти певний сенс. Зокрема, для мене пригоди «Буратіно» — це така собі інтерпретація біблійного «Повернення блудного сина» — адже герой, помандрувавши різними краями, врешті знайшов щастя вдома. Пошуки щастя не завжди повинні закінчитись десь далеко. Проте через те, що наш герой — дитина, він не боїться пригод. Я вважаю, що ця вистава не є суто дитячою, вона — для сімейного перегляду. Батьки, думаю, щось для себе тут також знайдуть. — Ви самі робили інсценізацію казки? — Вистава поставлена за п’єсою Олексія Толстого «Золотий ключик» (яку він написав у 1937, після видання повісті-казки «Буратіно»). З неї ми прибрали лише деякі не актуальні сьогодні анахронізми. І зробили виставу доволі великою — щоб і діти, і дорослі розуміли, що вони не на півгодини «забігли» на виставу. — Днями художня рада театру вирішила таки взятися за лялькову виставу для дорослих, де роль режисера також відведена вам… — Я запропонував рівненському театру декілька варіантів вистав для дорослих. Зупинилися на «Дон Кіхоті». Тут ми також працюватимемо над варіантом мюзиклу. Останні постановки, в яких у був задіяний, показали, що глядач повертається до романтики. А для театру доросла вечірня вистава — це необхідність! Насамперед для акторів — вони не повинні втрачати кваліфікацію, а то можна все життя грати зайчика і на цьому зупинитись у своєму розвитку. У себе вдома я наголошую, що ми — не ляльковий театр, а театр ляльок. Тут також можна працювати так, як в театрі драми. Власне, я є універсальним режисером — працюю над постановками в різних театрах — як ляльок, так і драматичних.
