Результати конкурсу до Верховного Суду України можуть оскаржити через рівненського адвоката Павла Луцюка

Ціна марнославства, або Якого вовка викликали з лісу на засіданні Ради адвокатів України та чи не «з'їсть» він результати конкурсу до Верховного суду?

З відмови «запалає» скарга

Можливо, ця ситуація так і не стала б відома широкому загалу, якби не відмова у видачі свідоцтва одному з рівненських адвокатів. Він свого домігся у столиці, де вищий орган зобов'язав місцеву раду прийняти його до лав адвокатів області. «Та захисник на цьому вирішив не зупинятися й «віддячив» тому, хто, на його думку, «робив усе можливе, щоб, зловживаючи своїми правами, не видати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю», - навів цитату зі скарги заступник голови РАУ Валентин Гвоздій. Претензії зводилися до появи у голови Ради адвокатів Рівненської області Павла Луцюка свідоцтва під №1 та поєднання ним цієї посади з членством у Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Оскільки в регіоні зі скаргою не розібралися, її передали на розсуд РАУ. Однак і представники цього органу не змогли за один захід пролити світло на ситуацію. Пояснення Павла Луцюка тільки «навели тінь» на неї додатковими фактами, які навряд чи мають стосунок до суті питання. Тож РАУ створила робочу групу, що мала заглибитися у це. Порятунок честі колеги міг би залишитися справою самих адвокатів, якби не статус пана Луцюка. Адже тепер ці претензії можуть використати невдоволені кандидати до Верховного суду.

Магія цифр

Здавалося б, найпростіше - спростувати докори у марнославстві. Достатньо, наприклад, пред'явити рішення місцевої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА) про заміну документа. Втім, перебіг дискусії на засіданні Ради адвокатів України засвідчив, що не все так просто. Сам Павло Луцюк не пригадав, чи був відповідний протокол. Натомість, як озвучив Валентин Гвоздій, «колишня голова КДКА письмово повідомила, що вона не підписувала такого свідоцтва». Винними у такому казусі, як можна було зрозуміти зі слів Павла Луцюка, були чи то його попередниця на посаді голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Ольга Савчук, яка у 2003 році передала йому «печатку паперову, 13 грн. у хустинці й півпляшки горілки», чи то «така собі Алла Миколаївна», котра принесла новий документ. Однак в Єдиному реєстрі адвокатів України за паном Луцюком числиться саме свідоцтво №1, але датоване 1993 роком. Тобто тією датою, коли правники Рівненщини отримали перші свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Тоді відповідну заяву подавали списком, який, напевне, складався за алфавітом. Тож згодом документ під №1 дістався Олександрові Антонюку. За словами Павла Луцюка, саме на знак пошани до свого померлого вчителя він вирішив змінити порядковий номер свого документа. І саме у 2003 році, коли й очолив регіональну КДКА. Хоча до цього часу мав інше свідоцтво, що, як зауважила голова Ради адвокатів України Лідія Ізовітова, було зафіксоване в реєстрі тих часів. Марнославство хоч і належить до смертних гріхів, але в правилах адвокатської етики як порушення не значиться. Натомість підробка документів та внесення неправдивих відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України - справа серйозніша. А саме так намагалися кваліфікувати цей факт деякі з присутніх на засіданні. Тим більше, що ксерокопія саме цього посвідчення була долучена до документів очільника Ради адвокатів в Рівненській області пана Луцюка, коли він був претендентом на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ). На сайті комісії сторінка кандидата неактивна. Однак копію саме свідоцтва №1 у березні 2015 року він подав як кандидат до Вищої ради юстиції.

Колізія суміщення

Більш заплутаною виглядає ситуація із суміщенням посад. Як сказав Павло Луцюк, після обрання до ВККСУ ще у 2015-му він оформив відрядження до комісії, залишивши захист адвокатів Рівненщини на виконувача обов'язків. І все б нічого, якби абз. 3 ч. 10 ст. 94 нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII прямо не заборонив «участь в органах адвокатського самоврядування». Проте у декларації про майно та доходи за 2016 рік пан Луцюк вказав обидві посади. На його думку, тут наявна «колізія норм», з приводу якої він навіть направив листа до Національного агентства з питань запобігання корупції. Але відповіді досі не отримав. Щоправда, члени РАУ так і не змогли з'ясувати, в чому ж полягає суть неоднакового регулювання. З почутого від члена ВККСУ можна зробити висновок, що йдеться про відмінності у нормах закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ч. 5 ст. 31) та закону №1402-VIII щодо заборони суміщення. Хоча, як зауважили на засіданні, за загальними правилами, у цьому випадку перевагу має акт, прийнятий пізніше. Також стверджувалося, що останній установлює заборону на участь у самоврядуванні, але очолювати орган можна. Втім, є рішення Конституційного Суду, яке могло б схилити шальки терезів на інший бік, але на нього Павло Луцюк чомусь не послався. Натомість додав інтриги, зауваживши: «У мене є такі підстави щодо наших колег з приводу того, що вони робили, де міститься склад кримінального злочину. Я цього не робив і робити не збираюся, але дуже всіх прошу не кликати вовка з лісу». Останній вислів деякі члени Ради адвокатів України навіть сприйняли як погрозу, але на рішення це не вплинуло. За наявною інформацією, свій вердикт РАУ має винести на наступному засіданні, що відбудеться 4-5 серпня на Івано-Франківщині. І є підстави припускати, що він буде не на користь очільника рівненської ради.

За двома кріслами

Чому для Павла Луцюка так важливо було залишатися на посаді в органі адвокатського самоврядування? Це питання швидше стосується моралі чи доброчесності. Так само як і необхідність для його колег мати фактичного почесного голову Ради адвокатів без будь-яких повноважень. Проте, за законом, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повинні «у своїй діяльності та поза її межами дотримуватися найвищих стандартів етичної поведінки». А пан Луцюк, виходить, знав, що не можна брати участь, але, наприклад, цьогорічну місцеву конференцію відкрив, тобто трішечки порушував. Водночас цієї осені в нього закінчується 5-річний термін повноважень очільника ради. І тоді вже ні про які колізії не буде й мови. Але якщо послуговуватися нормативним регулюванням трудових відносин, то звільнити його з цієї посади можна тільки після повернення з відрядження на основне місце роботи. Хоча яке місце є для нього основним - тема мінімум для кандидатської. Адже у декларації Павло Луцюк вказує, що отримував зарплату за основним місцем роботи у комісії, а на засіданні РАУ говорив, що у 2015-му, після призначення на з'їзді, відрядився до ВККС, тобто не звільнявся з ради адвокатів. У трудовій книжці, копію якої він також надавав, останнім місцем роботи вказана Рада адвокатів Рівненської області. Та навряд чи у положенні про РА передбачена така тривала відсутність очільника. Адже одна справа, коли йдеться про тимчасову зміну місця роботи судді, повноваження якого не можуть перериватися, й зовсім інша - про виборну особу громадської організації. Ці обставини ускладнюють питання щодо сумісництва, оскільки в людини не може бути одночасно два основних місця роботи. Наприклад, судді залишаються у штаті рідної установи, з якої відряджені до ВККС чи Вищої ради правосуддя. Тож має бути принаймні рішення регіональної Ради адвокатів про дозвіл на відрядження й уведення посади голови ради на громадських засадах, якщо раніше вона була оплачуваною. На запитання кореспондента «ЗіБ» Павло Луцюк зауважив, що йому не відоме місце зберігання трудової книжки і справа зовсім не в ній. Проте надати коментар щодо самої ситуації відмовився - до закінчення перевірки РАУ.

Рикошетом по ВСУ

Водночас, за наявною інформацією, в судовому порядку вже оскаржуються висновки ВККСУ щодо звільнення суддів, у прийнятті яких брав участь Павло Луцюк. Те саме може статися й з рішеннями комісії, пов'язаними з участю у конкурсі чи визначенням рейтингу кандидатів до нового Верховного суду України (ВСУ). І тоді поява нової установи може бути відтермінована на час судових проваджень. Щоправда, ВККС ще має можливість зіграти на випередження й переголосувати всі рішення, ухвалені за участю пана Луцюка. Тим більше, що подібний прецедент у роботі комісії вже мав місце: на початку діяльності так само повторно ухвалювалися рішення, прийняті попередниками у перехідний період. Аби ні в конкурсантів, ні в пересічних спостерігачів не було підстав повторити слова персонажа Володимира Етуша: «И они еще борются за звание дома высокой культуры и быта».