Зміна влади
Перші демократичні вибори місцевої влади відбулися у Рівному наприкінці березня 1990 року. Сімнадцять років, що минули з того часу, підтверджують, що саме ті вибори, як це не дивно звучить, були найбільш демократичними з поміж усіх, що відбувалися потім. Сталося це тому, що влада ще не знала, як впливати на виборців, а незалежні від влади кандидати ще не вміли використовувати так звані «виборчі технології». Хоча елементи таких технологій проявилися ще тоді. Нагадаю, що вибори до рад усіх рівнів були тоді мажоритарними. Ніяких партійних списків тоді не було і не могло бути. Бо партія тоді була одна. І кандидати, хоч провладні, хоч противладні, були у своїй більшості членами цієї партії.
Для молодих, які тих часів не памятають, поясню, що членство в КПРС (Комуністичній партії Радянського Союзу) у ті часи не було свідченням прихильності до комуністичної ідеології. Через КПРС формувалися усі структури в усіх без винятку підприємствах та організаціях. Стати директором школи, начальником монтажного управління чи редактором газети без членства у КПРС було неможливо. Партквиток був у ті часи такою собі «хлібною карткою», без якої продовжити кар’єру на державній (а іншої не було) службі було практично неможливо.
Система виборів була досить суворою. Кандидат мав набрати більше половини голосів виборців. Якщо ніхто половини не набирав, призначався другий тур. Якщо ж кандидат був один і він теж не набирав п’ятдесяти відсотків, призначалися повторні вибори. Також існувала норма, за якої вибори вважалися дійсними лише тоді, коли на дільницю прийшла понад половина виборців.
Виходячи із цього, перший день виборів приніс лише часткові результати. До міської ради було обрано менше третини депутатів, до обласної — менше половини, до Верховної (по місту) — жодного.
За два тижні мав бути другий тур. За цей час мені довелося випробувати на собі тодішню виборчу технологію. На окрузі, де я був кандидатом у депутати міськради, достроково (таке дозволялося) проголосувала чверть виборців. Це були мешканці гуртожитку, які проголосували за кандидата від організації, якій належав цей гуртожиток. З цим кандидатом ми й пройшли у другий тур. Цей другий тур став без перебільшення тріумфом тодішньої «опозиції». До Верховної Ради від Рівного пройшли Володимир Пилипчук та Василь Червоній, а до міськради — кілька десятків незалежних від влади кандидатів, серед яких був і автор цих рядків. Винятком стала обласна рада, де за рахунок сільських округів північних районів області більшість залишилась за існуючою владою.
Ця влада могла тоді зберегтись і у Рівному. Із 180 депутатів було обрано трохи більша 120-ти, що дозволяло провести сесію і обрати керівництво міста. Влада заготовила сценарій першої сесії, на якій Віталій Опришко (перший секретар міськкому КПРС) мав бути обраний головою ради, а Андрій Марков мав бути переобраний на посаду голови міськвиконкому. Нова посада голови ради, якої досі не було, авторами виборчого закону призначалася якраз для перших секретарів партійних комітетів, аби зробити їхню владу формально законною. Бо ж все йшло до того, що зявляться інші партії.
Отож, перша сесія міськради була вже оголошена. Депутати зібрались і зареєструвались. Здавалося, що зупинити сценарій влади по обранню своїх людей вже неможливо. Зірвати цей задум вдалося мені. Так, без зайвої скромності. Вже після реєстрації депутатів я підготував на ходу, буквально у коридорі, заяву депутатів з вимогою відкласти сесію до того часу, коли пройдуть повторні вибори і будуть заповнені усі 180 депутатських місць, а не понад сто двадцять. Потім ми із Олексієм Бородіним, був такий депутат, почали ловити на ходу своїх колег-депутатів і пропонувати підписати заяву. Потрібну кількість підписів вдалося зібрати лище за кілька хвилин перед початком сесії.
Коли засідання почалося, я попросив слова і на тремтячих ногах вийшов на трибуну. Таким самим тремтячим від хвилювання голосом я зачитав заяву депутатів. Нічого дивного: перед цим я виступав здебільшого перед мікрофоном у студії радіомовлення. Як не дивно, але мою заяву підтримали. Сесію міськради було відкладено. Таким чином нова влада, яка встановилася у Рівному за місяць, стала можливою завдяки моїй ініціативі і наполегливості. Не знаю, чи добре це було для міста. Про це тоді не думалось. Процес демократичної боротьби за владу, перший в історії Рівного, захопив тоді настільки, що думати про наслідки не доводилось. Наслідки просто зобов’язані були бути позитивними!
У травні, коли сесія новообраної міськради таки відбулася, співвідношення сил змінилося. Серед дообраних на повторних виборах депутатів більшість була проти влади. Аби визначити, кого пропонувати на керівні посади, опозиційні депутати зібралися у залі профкурсів (теперішнього діагностичного центру). Особливого вибору не було, тому що головні активісти Руху пройшли або до Верховної Ради, або до обласної. Після недовгої дискусії було вирішено висунути на голову міської ради Рівного начальника цеху «Газотрону» Василя Марчука, а на голову міськвиконкому начальнка цеху «Азоту» Івана Федіва. Ніхто цих людей добре не знав, але серед тих, хто зібрався, вони виглядали найбільш авторитетно. Плюс за ними були групи депутатів від їхніх підприємств, які і підтримали своїх висуванців.
Марчука на сесії обрали легко — 110 голосів проти 69 за Опришка. Як видно, владі була більш потрібна посада голови міськвиконкому. Голосування за голову міськвиконкому і стало найбільш драматичним. Депутатів у міськраді було 179 (одного так і не обрали). Для обрання потрібно було набрати більше половини голосів. Тобто більше, ніж 89,5 голоси. Голосували таємно — в урни. За Маркова віддали 89 голосів, за Федіва — 90. Отак один голос і вирішив на подальші чотири роки долю міської влади Рівного.
Наступного дня увесь міськвиконком був порожнім. Залишились лише вахтери, прибиральниці та кілька співробітників. Таким чином необраний головою Андрій Марков вирішив «віддячити» за своє необрання. Видовище залишеного усіма приміщення міськвиконкому вражало. Там, де ще вчора крутилися службовці, було порожньо. Протяг ганяв папірці порожніми коридорами та кабінетами, до яких прийшла нова, демократично обрана влада Рівного.
