Після того, як акції протесту в Рівному легалізувались, нас, молодих і не дуже журналістів, почали активно настроювати на ідеологічну боротьбу та відстоювання «здобутків соціалізму». Виглядало це досить кумедно: керівники ідеологічних відділів обкому та міськкому КПРС разом з іншими численними «ідеологами» збирали нас і пояснювали «політику партії». Увечері ж по телевізору ми бачили, що «політика партії» щодня змінюється і настанови місцевих «ідеологів» виглядають вже позавчорашніми. До речі, один із тих ідеологів Микола Кривий і досі з’являється на місцевому телебаченні. Тож при нагоді можете самі оцінити рівень тих, хто мав у 1989 році протистояти ідеології капіталізму-націоналізму.
Мартиросян Після того, як акції протесту в Рівному легалізувались, нас, молодих і не дуже журналістів, почали активно настроювати на ідеологічну боротьбу та відстоювання «здобутків соціалізму». Виглядало це досить кумедно: керівники ідеологічних відділів обкому та міськкому КПРС разом з іншими численними «ідеологами» збирали нас і пояснювали «політику партії». Увечері ж по телевізору ми бачили, що «політика партії» щодня змінюється і настанови місцевих «ідеологів» виглядають вже позавчорашніми. До речі, один із тих ідеологів Микола Кривий і досі з’являється на місцевому телебаченні. Тож при нагоді можете самі оцінити рівень тих, хто мав у 1989 році протистояти ідеології капіталізму-націоналізму. Першим випробуванням для влади Рівного стали вибори народних депутатів СРСР. Це були перші частково вільні вибори в історії нашого міста. Вибори «послів польського сейму» часів Пілсудського дозвольте не рахувати. Ніхто не знав до часу, як ці вибори проводити, що на них можна, а що ні. Процедура тих виборів передбачала передвиборчі збори з висування кандидатів, на які людей відбирали і запрошували централізовано. Та навіть на цих зборах, які відбулися у палаці культури «Текстильник», влада не змогла нічого зробити, повністю програвши це висування. Кандидатами у нардепи СРСР стали у лютому 1989 року Валерій Баталов та Вілен Мартиросян. Перший був редактором районної газети в Острозі, другий — військовослужбовцем. Саме так — військовослужбовцем. Написати в газетах про те, що Мартиросян був командиром полку зв’язку, було не можна. Навіть те, що він полковник, цензура теж викреслювала. Як зараз пам’ятаю нашого фотографа, який вимушений був ретушувати погони на фото Мартиросяна. І це при тому, що всі прекрасно бачили, хто він такий. Зараз важко повірити, що таке було. Але було! Не можна було, наприклад, згадувати в пресі Рівенський радіозавод, хоча там працювали тисячі людей. Бо секрет! Таких дурнуватих секретів тоді було безліч. Звісно, що люди відверто сміялися з такої влади і таких цієї влади секретів. Тепер зрозуміло, що вибори 1989 року в Рівному міг виграти будь-хто. Достатньо було просто говорити людям правду. На фоні владних «ідеологів», які відверто розгубилися і остаточно забрехалися, стати політичною зіркою тоді було дуже просто. Потрібно було лише наважитись. І жінкам подобатись. Це я цілком серйозно. Згаданий у минулому розділі Володимир Федорець із всією своєю сміливістю ніяк не тягнув у депутати самою лише своєю «неформальною» бородою. Лідерів «національного руху» тоді ще або не підготували, або прогавили цей момент. Зате не прогавив Мартиросян. Симпатичний вірменин, який говорив російською мовою з азербайджанським акцентом, був першим справжнім кандидатом у депутати. Тобто провів у Рівному повноцінну виборчу кампанію. На зустрічі з Мартиросяном ходили як на спектакль, передаючи потім його промови у двох словах. Приблизно таких: «Оце мужик!». Чогось більш конкретного про передвиборчу програму полковника сказати ніхто не міг. Та це було не головне. Головне було те, що людям вперше запропонували проголосувати майже проти влади. Чому майже? Тому що Мартиросян був комуністом і не закликав ані до повалення комуністичного режиму, ані до чогось подібного. Про незалежність України тоді й мови не було. Тепер здається дивним, як російськомовний вірменин міг перемогти на виборах у Рівному україномовного українця? Тоді ж нічого дивного не було. Журналіст Баталов критикував владу настільки ніжно, що змагатися з бравим офіцером, який «ріже правду-матку», йому було не до снаги. Пробивний Вілен Мартиросян, після того як його обрали у союзні нардепи, прорвався навіть на трибуну з’їзду депутатів у Москві, ледь не відіпхнувши самого Горбачова. Але це був вже не його рівень. З дня історичного виступу в Москві почалося невпинне падіння авторитету і популярності Мартиросяна у Рівному. Він сам, подібно до тих, кого критикував навесні 1989 року, так і залишився у тому році, не змігши сказати нічого нового. Ще тричі після успіху на виборах союзних депутатів «бойовий полковник» висувався на Рівенщині у депутати на виборах різних рівнів. І щораз програвав, аж поки не заспокоївся. Хіба що звання генерала собі в Києві добув. Де і досі перебуває у політичному забутті й владному безсиллі. Приходив час нових людей. Саме тоді, у 1989 році, вирішувалося, хто у Рівному захопить політичну ініціативу. За певних умов владу могли зберегти ті ж самі люди, що правили досі. Варто їм тільки було вчасно змінити фразеологію. Але ніхто з тодішніх керівників міста на це не наважився. Ні обласні зверхники Луценко (старший) і Прищепа, ні міські керівники Опришко і Марков не зуміли вчасно вскочити під нові прапори, випередивши тих, кого навесні 1989 року ще не сприймали всерйоз. Ніби і люди були не дурні. Напевно, кожному з названих керівників не вистачило сміливості зробити очевидний крок першим, не чекаючи вказівки від начальства, взявши відповідальність на себе. За таких умов ми і обрали на перших вільних виборах народним депутатом СРСР Вілена Мартиросяна. Про те, що за півтора року ніякого СРСР вже не буде, не здогадувався тоді ніхто.
