56-річний солдат Олександр Зубар помер від отриманих поранень у лікарні 7 жовтня. Вшанують Героя, який все життя відстоював вільну Україну, на майдані Незалежності у Рівному завтра, 10 жовтня о 12.00.
Олександр Зубар народився у селі Бутове на Луганщині. Навчався у місцевій школі, а за тим у 93 Старобільському профтехучилищі здобув фах електрогазозварювальника. Працював на підприємстві зі збору та переробки металу.
У 1988 році одружився з коханою Ольгою, з якою виростили двох діток – Маргариту та Олексія. На початку 2000-них роботи було не так багато, тож подружжя взялося за обробку паїв. Вирощували зернові, овочі, а згодом побудували теплиці.
- Іще з 2013 року ми разом входили до громадської організації «Схід і Захід разом», робили усе, щоб нарешті Україна була насправді єдиною. Адже ті, хто ще тоді кликав на наші землі «русскій мір», ніколи не були в росії, не бачили того бруду. А ми бували на Західній Україні, знали, як тут живуть люди. Моя мама родом з Франківщини, то ми часто тут бували. Коли ж почалися всі ці події, ми возили людей на Сокальщину, у Яремче, аби і вони побачили, які щирі українці. Так само приймали делегації у себе в Старобільську, - розповідає дружина Олександра Ольга.
Та війна прийшла у життя родини задовго до подій 24 лютого. Іще у 2014 році на Луганщині розпочалися події, які змінили все життя…
- Саша був спершу у самообороні, а потім у батальйоні «Айдар». Він завжди був за Україну. Справжній патріот, не міг лишатися осторонь. Тож ми постійно відстоювали правду разом: і на виборах у тому числі… Таких відданих своїй країні ще треба пошукати… У 2014 році він брав участь у звільненні Новоайдару, Щастя та боях за Металіст, а за звільнення Щастя відзначений номерною медаллю, - продовжує Ольга.
Дружина розповідає: Олександр був надзвичайно щирим і чесним, завжди боровся за правду, а ще дуже добрим чоловіком, який дбав про сім’ю та родину.
- Він і мене, і дочку, і внучку називав «Сонечко». Коли почалися бої в 2014 році, просто сказав: «Сонечко, я трошки поранених повожу і все». І вивозив всіх, і українців, і сепаратистів, бо ж це люди… Саме за кермом 3 липня і отримав поранення. Вони проїжджали повз три ряди мін, Саша був за кермом, два проїхали, а на третьому… Фугас взірвався як раз під колесом. Казав, що прийшов до тями і почав потрохи вибиратися з машини, зачепився бронежилетом, потім каскою… Коли вибрався, на ньому були фактично одні берці – вся форма згоріла, - розповідає Ольга.
Олександра зі страшними опіками доправили у лікарню Дніпра на початку липня. Дружина відразу приїхала, аби бути завжди поряд:
- Він був у реанімації, отім перевели у палату, а за тим якось швидко нас відправили у Рівне. Лікар відразу сказав, що ці опіки несуть загрозу для життя. На жаль, так і вийшло…
- Поховаємо його у Дніпрі на військовому кладовищі. А коли Старобільськ деокупують, хочемо перепоховати ближче до дому… Адже у Дніпрі зараз його старенька мама – їй 90 років – і це не правильно залишати сина так далеко від неї, - пояснює дружина.
