Рівненський лікар-анестезіолог Павло Сільковський, який працює в обласній дитячій лікарні і стоматологічній клініці, поділився історією зі своєї практики.
Як написав чоловік на своїй Facebook-сторінці, це був один із найскладніших випадків у його діяльності.
До лікарні з району привезли дівчинку у напівсвідомому стані, в якої був твердий та здутий живіт. При спробі натиснути на нього, дитині було боляче. Результати обстежень були невтішними і хірурги наполягали на терміновій операції.
- Потрібно було отримати згоду батьків. Зазвичай у таких випадках рідні підписують папери не читаючи. Але не в цьому випадку. Мама однозначно і категорично відмовилась. На запитання про мотиви напружувалась, мовчала, починала плакати. Але мотивацію не пояснювала.
Тоді зібрали консиліум, щоб переконати жінку в необхідності хірургічного втручання. Вона плакала і дивилася у вікно. А на запитання чи вона відмовляється від операції через релігійні переконання, схвально кивнула головою.
- Я був лікуючим лікарем дитини і вів консиліум. І, здається, вловив ідею. Я попросив колег завершити обговорення і залишити нас із батьками наодинці. Ми почали спілкуватися про те, про се. Я запитував їх про сім‘ю, дітей, родину, їхні переживання. Паралельно розповідав свої якісь сімейні історії, показуючи себе звичайною людиною. Напруга поступово спадала і згодом я почув деякі деталі.
Як виявилося, у радянському союзі їхня родина пережила жорстокі переслідування за віру в Бога. Хтось був позбавлений батьківських прав, через що дітей розділили і розіслали по радянських інтернатах. Когось піддавали примусовій психітатричній експертизі.
- Пройшов час, ситуація в країні кардинально змінилася. Але десь на рівні генетичної пам‘яті залишилася агресивна недовіра до представників держави. Вони самі не могли пояснити цього, як і нічого з цим вдіяти. Але справа в тому, що моя родина теж мала схожий досвід. І я поділився цим. І це стало переломним моментом. Ми перестали бути чужими і я отримав дозвіл на хірургічне втручання.
Павло Сільковський зазначив, що операція була важкою, а через надто важкий діагноз і запізнілий початок лікування, завершилася не хепі-ендом.
Втім, він потоваришував з тими людьми і згодом вони чимало разів консультувалися з ним щодо інших дітей, ретельно виконуючи отримані рекомендації.
- І коли хтось не може зрозуміти, що за релігійні переконання можуть бути в інших і яка релігія забороняє робити чи то щеплення, чи операції чи щось інше. То швидше за все, ніяка не забороняє. Як і кинути шматок хліба на землю для когось не є проблемою. Але не для українців, які в пам‘яті тримають голодомор. І будь-які переконання можуть мати в собі глибоке підґрунтя. І ти скільки хоч лякай, погрожуй, карай, ломай. Люди пережили 70 років жорстоких репресій і не зламалися. То що для них заборона піти в спортзал? Лише довіра, комунікація і людяність можуть змінити ситуацію. Але навіщо така слабкість для сучасних експертів?
