Володимир Киричук народився у селі Плоска на Острожчині, навчався у місцевій школі, а за тим здобував вищу освіту за спеціальністю “Фізична культура і реабілітація” в Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Дем’янчука.
Працював експедитором, а останнім часом – на хлібзаводі “Рум’янець” у Рівному.
– Найбільше він любив спорт, присвячував йому багато часу, очі горіли, коли грав у футбол. Виступав за команди Верес, Звягель, ОДЕК. Футбол був його життям. Володя взагалі дуже любив рух, тому багато подорожував, не міг довго всидіти на місці, – розповідає сестра Героя Юлія.
Війна змусила інакше подивитися на життя. Адже добрий, щирий, позитивний юнак вирішив стати на захист країни.
– Володі прийшла повістка. Він міг не йти, адже наш тато мав інвалідність, але брат вирішив інакше. Він дуже любив батьків, мого сина – свого племінника – просто обожнював, ми були дуже близькі як брат з сестрою. Володя завжди казав, щоб ми не переживали, що він обов’язково повернеться. Я приїжджала до нього, коли навчався. Ніколи не скаржився, не казав, що важко. Володя повторював: “У мене все добре, до всього в житті звикаєш… Не переживай, – продовжує Юлія.
Добрий, товариський Володимир завжди був поряд із побратимами, стояв за них до останнього. Так, зі зброєю у руках і загинув…
– Він загинув у бою 1 жовтня на Херсонщині. Коли їх евакуйовували, автівка підірвалася – тому Володя вважався зниклим безвісти. Але аналіз ДНК підтвердив, що це таки він… Мені є за ким плакати, адже втратила дуже близьку людину… – каже сестра Героя.
