Олександр Заруба народився у селі Новоселівка колишнього Млинівського району. Навчався у Рівненському кооперативному коледжі, а за тим відслужив строкову службу в армії у Броварах.
Після служби повернувся у Рівне, де створив сім’ю із коханою Тетяною, а чотири роки тому у подружжя народився син. Олександр важко щодня працював, аби забезпечувати родину. Та попри це завжди знаходив час для рідних – був люблячим та найкращим чоловіком для Тетяни, дбайливим та турботливим батьком для маленького сина та 14-донечки від першого шлюбу.
Війна увірвалася у сім’ю Заруб раптово, як і у тисячі інших українських домівок.
– Тоді, у лютому, Саша хотів з перших днів цим добровольцем захищати нашу країну. Мобілізували його у жовтні, він відразу зібрався. Дуже пишався тим, що йде служити, що може щось змінити у цій ситуації, що став частиною десанту, – розповідає дружина Героя Тетяна.
Про усе, що чекало Олександра на війні він рідним не розповідав.
– Бувало там всяке: і страх, і ненависть до ворога… Та більше і частіше все ж чули про любов до нас з сином, про те, як дуже хотів повернутися до нас, повернутися додому, – продовжує дружина.
Тетяна вже чекала чоловіка додому, адже знала – зовсім скоро він продовжить службу вдома.
– У Саші вже був підготовлений наказ про перевід у Рівне. Він вже мав їхати. Хлопці збиралися на завдання. Він міг відмовитися, але не зробив цього, пішов зі своїми побратимами. Це мало бути останнє завдання… Для Саші воно і стало останнім, – розповідає Тетяна.
