Ризики об'єднання громад, про які не говорять

Поки у владних кабінетах вирішують, як об’єднувати громади, на місцях люди, як правило, не надто розуміють, що конкретно передбачає територіально-адміністративна реформа. Що буде з їхнім селом, школою чи лікарнею. Почути від експерта відповіді на ці та інші питання, котрі стосуються децентралізації, охочих виявилося багато — не дивлячись на те, що відбулася зустріч у будень.
– Завдання реформи децентралізації — повернути усі повноваження, фінанси на місця. Бо усе, чим нині керує в селі сільський голова, – лише адміністративна будівля, – зазначила Ольга Галабала. – Перший крок, який назрів давно та котрий держава планує здійснити, – об’єднання громад. Концепцію того, як має проходити цей процес, уряд прийняв ще в квітні 2014 року. Відтоді – до прийняття відповідного закону про об’єднання територіальних громад – рік нічого не робилося. І нині об’єднання здійснюється поспіхом, держава може не виконати своїх обіцянок та зобов’язань.
За словами п. Ольги, несе персональну відповідальність за те, щоб провести територіальне об’єднання громад, уряд. А в робочі групи, які б працювали над так званим перспективним планом розвитку (у якому вказано, які нові адміністративні центри будуть створені під час об’єднання громад), мали би входити й усі сільські голови, представляючи інтереси населення. З цього приводу на місцях мають проводитися сходи сіл.
– Насправді ж, мало хто знає на місцях, хто у цю робочу групу входить, – відзначає експерт. – Найближчим часом має бути сесія обласної ради, де затверджуватимуть план об’єднання громад. За попередніми розрахунками, в області мають створити 45 територіальних громад, тоді як зараз на Рівненщині міських, селищних та сільських рад – 365.

Підводний камінь, на думку Юлії Галабали, полягає у тому, що об’єднання громад у майбутньому може відбутися тільки згідно з перспективним планом — лише вказані в ньому громади отримають і гроші, і повноваження. Називає вона ймовірним і примусове об’єднання громад. Але це, каже, можливо лише за умов внесення змін у Конституцію, які найраніше можна буде внести на початку вересня.
– Якщо будемо йти добровільним шляхом, у 2016 році в кожній області об’єднається кілька громад, – коментує пані Галабала. – Держава вкладатиме у них великі кошти, аби показати, на скільки це вигідно. А за 2-3 роки усіх об’єднають примусово. До того ж, лише при об’єднанні усіх територіальних громад можлива ліквідація районних адміністрацій і рад.
Переваг, за словами експерта, у здійсненні територіальної реформи багато. Основна – що громади на свій розсуд зможуть розпоряджатися коштами, які надходять із податків та з держбюджету, здійснювати управління над усіма установами, які є на її території. Проте новостворені громади, окрім можливостей, отримають і нові обов’язки. Вони за власні кошти платитимуть заробітну плату членам виконавчого комітету, муніципальній поліції, утримуватимуть сферу ЖКГ, пожежну охорону, дбатимуть про благоустрій території та ін.
– Ніхто не зможе прийняти в Києві рішення, скажімо, щоб закрити школу, – додає Ольга Галабала. – Напряму громада буде отримувати субвенцію на освіту чи медицину. Але і тут є ризик: якщо держава виділятиме освітню субвенцію на одну дитину в сумі 8 тисяч гривень (що є середнім показником по державі), школі з малою наповненістю учнів цих коштів не вистачатиме. Громаді доведеться самій приймати рішення — або додатково фінансувати такий навчальний заклад зі свого бюджету, або його закривати.
Радять також у партії “Воля” громадам, що планують об’єднуватися, ретельно складати свій статут. Зокрема, прописувати у документі, що самі хочуть розпоряджатися землею, природними багатствами, які є на їхній території.
– Рекомендуємо приймати статути територіальних громад, які захищатимуть землю, власність і ресурси. Бо головна загроза полягає в тому, що землями, майном, природними ресурсами сіл, селищ та міст, які увійшли до об’єднаної громади, можуть почати розпоряджатися без врахування думки громади, – зазначає експерт. – Староста села не матиме ніяких реальних можливостей захистити інтереси людей, впливати на формування бюджету. А самі мешканці, окрім як виборів раз на кілька років, не матимуть впливу на владу об’єднаної громади і будуть позбавлені можливості приймати рішення. Тому і потрібно створити статут — своєрідну власну конституцію, за якою житимуть.
Ще однією проблемою, яка може виникнути на шляху реформ, є брак фахових муніципальних управлінців. Бо наскільки зможе громада скористатися можливостями, які їй надаються, залежатиме насамперед від тих, хто нею управлятиме.