Спортсмен і музикант Віктор Сидорович не стомлюється дивувати своїх ровесників. У 51 рік він не хоче займатися тільки основною роботою — школою карате, а вперто просуває власну творчість. Його авторську музику у стилі класичного року 70-х років на студіях записують більш фахові музиканти, але всю іншу роботу проекту «Между ночью и днем» робить сам Сидорович. Він каже, що це хобі забирає насамперед не гроші, а весь вільний час.
— Писати музику вдома на гітарі — це одне. Інша справа — працювати на студії та записувати компакт-диски. У скільки це вам обходиться? — Перший альбом «Между ночью и днём» я видавав на київському лейблі. Рівненські спонсори дали під цей проект півтори тисячі доларів, тому проблем з фінансуванням я тоді не відчував. Нині я вже багато років працюю з одним звукорежисером — Андрієм Вавринчуком, з яким у нас склалися дружні стосунки, а тому він — учасник проекту, і фінансові умови тут вигідні. Взагалі, такі речі є доволі реальними, це не коштує шалених грошей, як у Києві. Та й альбом, наприклад, ми пишемо протягом року або більше, а тому загальна сума «розкидається» на великий термін. — Це гроші сімейного бюджету? — Я намагаюся не використовувати сімейні гроші. Просто є люди, які люблять таку музику, чекають нових пісень. Вони й допомагають. Це не зовсім спонсори, це такі ж меломани, котрі можуть дозволити собі виділити певні кошти. Не означає, що я сиджу в них на шиї. У будь-якому разі в Рівному це у рази дешевше, ніж ту саму роботу виконувати в столиці. А якість у нас не гірша. До неї вже давно немає претензій, насамперед завдяки досвіду звукорежисера. — Ваша творчість обмежується лише написанням пісень? — Останнім часом більшість «речей» мають моє аранжування. Я вигадую теми для різних інструментів, показую професійним музикантам, а вони вже додають свою майстерність і трохи фантазії. Мені не обов’язково добре грати на клавішах, щоб показати клавішнику, що я хочу чути. Я можу і на гітарі це зробити. Головне — ідея, котра у наш час цінується найбільше. Я приношу основну мелодію, текст, які інструменти мають брати участь у запису. Якщо потрібен бек-вокал, я шукаю вокаліста, якщо якийсь інструмент — шукаю відповідного музиканта. Наприклад, в одній блюзовій речі потрібен був саксофон, я запросив Тараса Пастушка, і він чудово виконав те, що мені було потрібно. — Ідеї при цьому не закінчуються? — Ідей безліч. Їх всі я міг би реалізовувати, якби нічим іншим не займався. Але музика — це не заробіток. Жодної копійки не дає. Тому займаюся музичною творчістю у вільний час, якого все менше й менше. Ось нині ми записали половину пісень для нового альбому — і процес зупинився, оскільки часу просто немає. Потрібно займатися іншою роботою. Але хотілося б працювати з музикою весь час. — Очевидно, для цього вона повинна стати бізнесом… — Будь-який бізнес у музиці, особливо у тій, яку роблю я, призводить до її деградації. Важливо, щоб ця творчість давала дохід, щоб вона, творчість, могла тривати й надалі. Гарну музику створюють або дуже бідні, або люди, які нею «палають». Я належу до других. Чомусь у багатьох класичних рок-гуртів ранні альбоми виходили найкращими. Очевидно, тому що тоді це були не мільйонери — вони просто хотіли робити музику. Щойно купили маєтки та «бентлі», вони вже не мали що сказати людям. Коли ти ситий і у тебе все є, тобі немає що сказати, тебе вже нічого не хвилює. Колись Джон Леннон назвав це «періодом товстого Елвіса». З іншого боку, сьогодні такий час, який Ігор Крутой назвав «часом маленьких пісень». Але ж на «маленьких» піснях виховуються «маленькі» люди! Чому я так тримаюся класичного року? Адже це нині він класичний, а тоді така музика була прогресивною — стільки стилів, стільки напрямів і виконавців за короткий час виникло! Прийшла музика, яка формою й текстовим наповненням змушувала людей дивитись на світ відкритими очима. Це сьогодні люди дивляться не на світ, а в Інтернет. У сімдесятих роках усе було чесно й відкрито, це був час великих рок-поетів. Джим Моріссон, хоча я не був ніколи великим прихильником «Doors», Йєн Андерсон з «Jethro Tull», який також славився своїми текстами. Мій улюблений поет — це Роджер Вотерс з «Pink Floyd», тексти якого я, звісно, не копіюю, але використовую його ідею писати гостро, соціально та образно, зачіпаючи й політичні питання. Це мені цікаво, оскільки сьогодні лише така музика зможе людей змусити думати. Книг молодь не читає, Інтернет — велика помийна яма. Залишається лише музика, котра може впливати на формування особистості. — Сьогоднішня музика може впливати на виховання? — Важливо, як ти її слухаєш. Якщо музика стає лише розвагою або фоном, вона втрачає своє Божественне начало.
