Вже вчетверте рівенська інтелігенція бачила живий балет. Знову до нас у місто приїжджали «зірки Маріїнського театру». І так само, вже вчетверте, тих «зірок» було не більше, ніж у корови рогів.
Свого часу з Санкт-Петербурга нам привозили найпопулярніші вистави — «Лебедине озеро», «Лускунчик», а також «Жизель». Спільне у цих постановках одне — ніяких зірок «Маріїнського балету» на сцені драмтеатру не було і близько. В кращому випадку, задіяні дві-три учасниці «-надцятих» складів. Все інше — учні балетних училищ. Аналогічне спостерігалося на балеті Сергія Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта». Прізвище лише однієї виконавиці партії Джульєтти вдалося знайти у великому списку акторів «Маріїнки» на їх веб-сайті. Інші танцюристи, скоріше за все, приїхали з Харкова. Проте ні про які «підстави» говорити не можна. Виявляється, в світовій балетній практиці подібне допускається. Називається це «антреприза» — на цілком законній на підставі Маріїнський театр запрошує студентів-танцюристів у свої постановки, часто показуючи скорочені вистави, що, врешті-решт, також злочином не вважається. Очевидно, подібна практика застосовується для не розбещеної балетом публіки з провінції — нас із вами. Заробітчанство, власне, ніхто ще не скасовував. Єдине, тут все залежить від якості «незіркових» танцюристів і їх бажання викластися. Тим, хто прийшов на «Джульєтту», поталанило — балетна молодь клас таки показала. Як поділився своїми враженнями завкафедри хореографії Інституту мистецтв РДГУ Володимир Годовський, у виконавців головних ролей бажання танцювати професійно того вечора існувало. Особливо сподобалися танцюрист Національної опери, лауреат конкурсу ім. Сержа Лифаря, виконавець партії Меркуціо Руслан Бенціанов і також українець, Тібальд — Ігор Буличев. Ані ці, ані інші виконавці до еліти світового балету не належать, хоча особливого значення це вже і не мало — вистава глядачу сподобалася, про що свідчили тривалі оплески. При гарному танці публіці вже не потрібно помічати надзвичайно молодих і малопрофесійних виконавців партій другого плану, балерин далеко не балетної зовнішності та ін. Нюансів багато, а іншого немає — публіці немає з чого обирати, а місцевим студентам — з чого вчитися.
