Мені здається, що п’ятий та шостий рядок нашого національного гімну остаточно втратили нині свою актуальність. Гіпотеза про те, що «згинуть наші воріженьки як роса на сонці», висловлена 160 років тому Павлом Чубинським, не підтвердилась. Сталося це не сьогодні – наші «воріженьки», починаючи з 1862 року, коли були написані ці самі рядки нашого гімну, жодного разу не згинули самі собою. Було навпаки!
Але тоді українці практично не знали свого гімну, а ті, хто знав, співали його потайки від влади. Тепер не так – вже третє покоління українців народжується і зростає під «Ще не вмерла…», на рівні інстинкту засвоюючи ті самі слова про «росу на сонці». А як інакше, коли чуєш це чи не щодня та ще й сам співаєш? Тим часом «воріженьки», а насправді люті наші вороги, зовсім було втратили страх – а чого боятись тих, хто чекає, що вороги згинуть самі собою? Які саме? В тексті Павла Чубинського це не уточнюється.
Це уточнило саме життя. Тепер кожен українець знає, хто його ворог! Знає, що цього ворога слід знищити, бо інакше він знищить нас. Тож слова про «росу на сонці» вступили у жорстоке протиріччя з реальністю. Наш гімн не надихає на бій, і це не дуже добре, а точніше, дуже не добре. Згадаймо слова французького гімну (нам цей текст задавали у школі). Гімн Франції починається зі слів «Алльон анфанс де ля патріє!», тобто «Вставайте, сини батьківщини!». А далі у приспіві такі слова: «До зброї, громадяни! Шикуйтесь у батальйони! Вперед, вперед! Нехай нечиста кров заллє наші поля!». Отаке французи співають вже понад двісті років!
У ці дні українські поети здобули неймовірне натхнення. Вірші щодня народжуються тисячами. То може хтось із цих поетів знайде чим замінити у нашому гімні слова «як роса на сонці» на більш актуальні? На сьогодні, на завтра і назавжди! Щоб наш гімн кликав українців на бій з ворогом!
Микола Несенюк
