Які листи пишуть українські діти нашим воїнам? Дякують за захист, бажають сил і здоров’я, вірять у перемогу та мир. А чого бажають російські школярі? Смерті для українців.
«Прошу тебя: побыстрее убивай всех украинцев и приезжай домой», – так пише сестра Ліза своєму братові-окупанту Валерію.
А той, сміючись, вихваляється цим у телефонній розмові з родичкою, лагідно називаючи її «крысообразная».
«Пошли они на хер эти люди», – підтакує йому жінка, яскраво демонструючи усю миролюбність і доброту «народа-асвабадітєля».
Мабуть, така зла, бо родич не встиг блендер намародерити? І не встигне. Бо у Бабаєва Валерія (як і в інших рашистів) більше шансів повернутися додому у чорному пакеті. Або ж – здатися в полон, і тоді залишитись живим та нарешті зайнятись вихованням сестри – щоб вона виросла, не вбираючи в себе всю ненависть російської пропаганди.
Водночас кожна нова розмова окупантів, перехоплена лише укріплює думку: після нашої перемоги єдина можлива форма спілкування з роZZійським народом – через закритий кордон, не підпускаючи сусідів ближче, ніж на відстань пострілу.
