Мешканцям Рівненщини потрібно бути обережними з цими рослинами, адже вони завдають шкоди людям та економіці.
Про них інформує управління фітосанітарної безпеки ГУ Держпродспоживслужби в Рівненській області.
Відомими інвазійними рослинами в Україні є борщівник Сосновського, золотушник канадський, клен ясенелистий (американський), дуб червоний, амброзія полинолиста, ваточник сирійський, тощо. Багато інвазійних видів рослин є декоративними і були завезені в Україну саме з метою вирощування на клумбах, в садах і парках. Тому аби не сприяти їх поширенню в нашій області радимо звернути увагу на наступні рослини і за можливості уникати їх вирощування.
При плануванні квітників зверніть увагу, що звичні всім золотушники, зокрема канадський (Solidago canadensis L.) та пізній (S. giganteа Aiton) є інвазійними рослинами. Обидва ці види набули широкої популярності в нашій області, їх застосовують в поодиноких і групових посадках, для оформлення огорож і господарських будівель, як доповнення до осінніх букетів та сухоцвітів. За останні 20-30 років зафіксовано стрімке поширення цих видів, проте факти здичавіння з квітників були зафіксовані ще у ХІХ столітті. Ці рослини швидко розмножуються, мають дрібне насіння, що вітром розсівається за межі населених пунктів, і формують величезні за площею зарості на покинутих полях, узліссях, луках і ділянках з нещільною трав’янистою рослинністю. Осередки виду швидко розростаються, витісняючи з трав’янистого ярусу інші види і займаючи до 95 % площі.
Симфіотрихум вербовий, або американська айстра вербова (Symphyotrichum × salignum (L.) Nesom) та симфіотрихум новобельгійський (S. novi-belgii (L.) G.L. Nesom) також є інвазійними рослинами. Як здичавілі вони зустрічаються на пустирях, перелогах, узбіччях доріг, інколи вздовж річок і на луках. Вони утворюють величезні куртини площею до 30 м2. Розмножуються переважно вегетативно – фрагментами кореневища, восновному коли люди позбавляються зайвих пагонів або кущів. Дещо менш інвазійною є й американська айстра новоанглійська.
Рудбекії, зокрема шорстка та розсічена (Rudbeckia hirta L., R. laciniata L.) та їх численні сорти також можуть дичавіти і поширюватись в лісах, на луках, по узбіччях доріг. Ці рослини отруйні для сільськогосподарських тварин, а у людей з чутливою шкірою рудбекія шорстка може викликати подразнення.
Також переконайтесь, чи не має на вашій ділянці або поблизу амброзії полинолистої (Ambrosia artemisiifolia L.), листя якої в молодому віці дещо нагадує чорнобривці, але не має характерного запаху. Амброзія – небезпечний карантинний бур’ян, пилок викликає сильні алергії.
Як гарний медонос часто сіють ваточник сирійський (Asclepias syriaca L.). Проте ця рослина вийшла з-під контролю та масово розселюється, витісняючи місцеві рослини. Надає перевагу сухим ґрунтам на теплих ділянках, яких особливо багато в північних районах нашої області. Розмножується вегетативно і насінням, «чубчик» якого сприяє розселенню вітром на великі відстані. Насінина швидко проростає і протягом вегетаційного сезону формує цілу колонію. Крім того, великого клопоту ваточник завдає на полях, адже його високі пагони сильно пригнічують культурні рослини і ускладнюють збір урожаю. До того ж, досі немає ефективного гербіциду проти цього загарбника. Отруйний для домашньої худоби.
Крім того, поблизу присадибних ділянок може зростати борщівник Сосновського (Heracleum sosnowskyi Manden.) – величезного розміру рослина (до 3-5 метрів). При дотику до цієї рослини виникає невелике подразнення, але під дією сонячного випромінювання (ультрафіолету) навіть одноразове торкання до борщівника призводить до серйозних опіків з водянистими пухирями. Пухирі з’являються на не одразу після контакту, а через 1-2 дні, поступово розвиваючись під впливом сонця. При цьому людина може навіть не усвідомлювати, що їх спричинило. Місця уражень довго загоюються, тому убережіть від цієї рослини вас і ваших дітей.
Дикий, або дівочий виноград (Parthenocissus quinquefolia (L.) Planch., P. inserta (А. Кеrn.) Fritsch) – невибаглива швидкоросла морозостійка ліана, що використовується для вертикального озеленення, з декоративним листям, особливо восени, коли набуває багряного забарвлення. Поблизу закинутих садів дикий виноград часто проникає в ліси, оплітаючи там дерева і витісняючи підріст та трави.
Ехіноцистис шипуватий (Echinocystis lobata (Michx.) Torr. et Gray) був завезений до Європи, знову ж таки, як декоративна ліана. В Україні цей вид вперше зафіксували в здичавілому вигляді в 1946 році в Закарпатті, де він швидко поширився по берегах річок і садках. Приблизно в 1959-1960-му році ехіноцистис потрапив на Полісся. Цей надзвичайно агресивний інтродуцент охоче культивували. Це сприяло створенню осередків, з яких, дичавіючи, поширювався ехіноцистис, і створював нові колонії. Ця рослина витісняє місцеві види з прирічкових екосистем, оплітаючи і затінюючи рослини. Здичавіння з присадибних ділянок і досі сприяє його розселенню.
Рейнутрія японська, або далекосхідна гречка японська (Reynoutria japonica) входить до переліку 100 найбільш небезпечних інвазійних видів. Не менш небезпечними є також рейнутрія сахалінська (R. sacchalinensis) та їх гібрид – рейнутрія богемська (R. × bohemica). Поширенню цих видів сприяє широке їх впровадження в культуру як екзотів. З місць культивування рейнутрія розселюється переважно частинками кореневища вздовж водотоків, при транспортуванні ґрунту.
Топінамбур (Helianthus tuberosus L.) вирощується як кормова, технічна і харчова рослина. Вона дуже витривала і в умовах нашої області росте практично без жодного догляду. Топінамбур легко дичавіє, а в сприятливих умовах навіть стає агресивним загарбником, тому вирощувати його треба з особливою обережністю. В умовах Рівненської області він зазвичай не цвіте і розмножується лише бульбами, але викинуті на смітник, вони можуть неодноразово промерзати і танути, при цьому не втрачаючи життєздатності. Такі викинуті бульби зазвичай є джерелом розселення і з часом утворюють непрохідні зарості. Крім того, бульби можуть поширюватись мишоподібними гризунами.
Розрив-трава залозиста (Impatiens glandulifera Royle) родом із Гімалаїв і була популярною на квітниках ще в ХІХ столітті. З тих пір і досі цей вид активно поширюється за межі присадибних ділянок і зростає на пустирях, у ярах, приміських лісах, уздовж річок і джерел. Конкурує з усіма трав’янистими рослинами, перешкоджає природньому поновленню дерев у заплавних лісах і, відповідно, порушує зміну їх поколінь; такі процеси спричиняють зменшення біорізноманіття.
Люпин багатолистий (Lupinus polyphyllus Lindl.) був інтродукований як декоративна рослина, є одним з найбільш невибагливих і морозостійких багаторічників, виведені форми з різноманітним забарвленням квіток. З часом люпин також почали вирощувати як сидерат, для закріплення і покращення ґрунтів, як фураж для худоби. Ця рослина добре адаптувалася, «втекла» з культури і швидко розселилася по Європі та Азії, оскільки чудово розмножується насінням. Цікаво, що здичавілими майже виключно є форми з фіолетовим забарвленням квіток. Зараз його можна зустріти в закинутих садах, на луках, узбіччях доріг і вздовж залізниць, особливо в південних районах нашої області. Люпин утворює щільні зарості, витісняючи місцеві види. Крім того, на його коренях містяться азотфіксуючі бактерії, тому в місцях масового поширення він змінює склад ґрунтів, збільшуючи в них кількість азоту. Це призводить до появи на цих територіях нітрофільних рослин і, як наслідок, зміни всієї екосистеми. В багатьох країнах існують обмеження його висіву.
Дуб червоний (Quercus rubra L.) походить з Північної Америки, в Європу був завезений у XVII столітті. В Україні цей вид виявився продуктивнішім, ніж місцевий дуб звичайний (Q. robur L.), оскільки є швидкорослим, невибагливим до ґрунту, значно менше уражується борошнистою росою. Крім того, дуб червоний має ще й декоративне листя, яке восени набуває багряного забарвлення. Тому цей вид почали широко вирощувати в парках та садах, а потім за його участю почали створювати лісові насадження. Проте як виявилось, дуб червоний є досить агресивним, швидко розмножується і дає рясний самосів. Молоді деревця швидко ростуть і витісняють місцевий дуб, пригнічують сосни і інші дерева, часто повністю формують другий ярус у соснових лісах. З часом і на цих ділянках формуються монокультура з дуба червоного. Крім того, його листя дуже щільне і за відсутності відповідних мікроорганізмів роками розкладаються в наших кліматичних умовах; відповідно, під насадженнями червоного дуба майже немає трав’янистих рослин. Його листя та жолуді дуже декоративні, але більшість місцевих тварин їх не їдять. Це просто «мертві» ліси.
Іргу колосисту (Amelanchier spicata (Lam.) K. Koch.) спочатку вирощували як невибагливу посухо- і морозостійку декоративну рослину, а потім і як плодову культуру. Солодкі плоди ірги поїдаються птахами і розносяться на значні відстані. Найліпше ірга пристосувалася до соснових лісів (які переважають на Рівненщині), де утворює щільні зарості і пригнічує відтворення деревних порід та трав’янистого покриву.
Задля споживання плодів вирощують і черемху пізню (Prunus serotina Ehrh.). Вона відрізняється від черемхи звичайної (P. padus L.), що широко поширена в наших лісах, більш вузькими шкірястими та блискучими листками. Крім того, черемха пізня характеризується пізнішим цвітінням і плодоношенням, через що і отримала свою назву. ЇЇ солодкі плоди полюбляють споживати птахи, що лише сприяє поширенню виду. Через швидкий ріст, особливо в молодому віці, черемха пізня витісняє дикі трави та підріст місцевих видів дерев. Тому у вашому саду краще надайте перевагу черемсі звичайній.
Інвазійними є й досить екзотичні для території України опунції. Ці кактуси зараз є дуже популярними в озелененні присадибних ділянок і, як не дивно, досить ефективно акліматизувались навіть в північних районах і почали дичавіти. За відсутності природних ворогів в Україні опунція формує величезні непрохідні зарості, витісняючи всі інші рослини. Особливо гостро проблема стоїть в Криму, хоча вже зафіксовані випадки здичавіння в Полтавській та Миколаївській областях, а також в околицях Києва. Не варто вирощувати ці рослини і з іншої причини – опунції мають глохидії – дрібні щетинки з загнутими кінчиками. При найменшому дотику вони впиваються в шкіру і викликають подразнення, свербіж і запалення.
Декоративні рослини задовольняють естетичні потреби людини, її потяг до прекрасного. Проте обирайте рослини відповідально і насолоджуйтесь ними без шкоди для довкілля і власного здоров’я!
