Очевидно, ще довго триватимуть суперечки, чиєї ж вини більше у зриві з’їзду «Нашої України» — соціал-демократів з Адміністрації Президента чи, власне, донецької команди. Ідеологічно-програмове забезпечення — так званий нашизм, фашизація образу Ющенка тощо — запозичене, безумовно, у чорних піарників від СДПУ(о).
Очевидно, ще довго триватимуть суперечки, чиєї ж вини більше у зриві з’їзду «Нашої України» — соціал-демократів з Адміністрації Президента чи, власне, донецької команди. Ідеологічно-програмове забезпечення — так званий нашизм, фашизація образу Ющенка тощо — запозичене, безумовно, у чорних піарників від СДПУ(о). Однак в організаційному плані донецькі працювали настільки ініціативно, настільки азартно та агресивно, що будь-які спроби окремих членів цієї команди перевести стрілки на АП чи самого Кучму можуть викликати якусь довіру в будь-кого, але не у тих, хто 31 жовтня особисто знайомився із неандертальською політичною культурою Сарматського краю. До того ж Віктор Янукович фактично схвалив діяльність донецької команди зі зриву з’їзду «Нашої України» та взяв на себе політичну відповідальність за те, що відбувалося в Донецьку в п’ятницю — хоча до суботньої заяви голови уряду ще можна було припускати, що то люди Рината Ахметова показали Віктору Федоровичу, хто є справжнім господарем області. Що ж до Януковича, то цими днями він тестувався з двох предметів. По-перше, перевірялась перспектива стратегічного передвиборчого союзу НУ та донецьких. Для прем’єра більш важливою виявилася необхідність вислужитися перед Кучмою й продемонструвати запеклішу протидію Ющенку порівняно з іншими регіонами. По-друге, ситуація навколо з’їзду НУ мала показати, чи наклав рік прем’єрства Януковича позитивний відбиток на політичну поведінку донецької владно-бізнесової верхівки, чи змусив вихід лідера на якісно інший рівень хоч трохи цивілізуватися саму команду. Романтиків чекало розчарування. Жодних ознак акультурації донецького клану не проглядається. І навіть джангіровський «Понєдєльнік» визнав, що «ситуацію контролювали по мобільних телефонах пристойно одягнені, спортивного вигляду хлопці». Загалом контингент «протестуючих» можна було охарактеризувати як студентське «Братство», тільки без Корчинського: на десять-п’ятнадцять студентів припадав один молодик, чий візуальний образ у масовій свідомості традиційно асоціюється саме з братвою. Однак найбільш цікавим та важливим є змістовий аналіз гасел, що використовувалися в Донецьку. Висновки невтішні. Засліплена страхом перед Ющенком та ненавистю до нього, саме влада на порядок денний виборчої кампанії виносить такі вибухонебезпечні теми, як питання мови, міжнаціональних відносин, взаємин Заходу та Сходу України, її геополітичної орієнтації. Поза всяким сумнівом, гасла для донецьких «протестантів» затверджувалися не в студентських гуртожитках, а у владних кабінетах. Там же вирішувалося, яким інвентарем озброювати демонстрантів, і російські триколори в руках у п’яних студентів з’явилися не випадково. (Очевидно, тим самим Донбас хотів щось сказати не лише Ющенку, але й Кучмі). Ще більше дивує, що саме на державному УТ-1, ретельно відпрацьовуючи темники, Канішевський ставить синхрон, в якому не дуже врівноважена жінка звинувачує Ющенка в тому, що він нібито складував ядерні відходи на Донбасі, хоч краще місце для них — Західна Україна. Технологія розколу нації та країни стає головною в арсеналі влади. Так збіглося, що саме минулого тижня Центр імені Разумкова провів опитування експертів, у процесі якого цікавився й оцінкою суспільної небезпечності можливих тем виборчої кампанії. Так-от, якраз ті теми, які було визнано найзагрозливішими, все активніше розігруються Банковою. І хто несе політичну відповідальність за наслідки, як не Кучма, Медведчук та Янукович?
