У тих, хто зміг пронести свою печінку разом із внутрішніми органами крізь низку випробувань спиртними напоями низької якості, хто встояв у прямому і переносному значенні на ногах і не втратив святкового настрою, є тепер новий спосіб показати свій хороший настрій. Бо ж мало того, що я сам святкую, треба, щоб і всі довкіл знали, що мені весело.
У тих, хто зміг пронести свою печінку разом із внутрішніми органами крізь низку випробувань спиртними напоями низької якості, хто встояв у прямому і переносному значенні на ногах і не втратив святкового настрою, є тепер новий спосіб показати свій хороший настрій. Бо ж мало того, що я сам святкую, треба, щоб і всі довкіл знали, що мені весело. Це ж не колишні часи, коли з усіх досягнень техніки до послуг святкуючого була лише листівка з квіточками, яку можна було послати рідним, близьким і коханим. Способів зробити це якось особливо було небагато. Ну телеграма вітальна на кольоровому бланку із криво наклеєною стрічкою тчк. Ну саморобна платівка із звукозаписом свого особистого вітання плюс популярна пісня. Що іще? Писали було на асфальті під вікнами привітання. Але ж це надовго. Асфальт у нас миють, підмітають або взагалі оновлюють не так часто, аби напис «Доброє утро, мілая Люся!» не дратував потім багато років перехожих разом із Люсею, яка на той час якщо і «мілая», то не там і не для того. Тепер все просто. Купуєш собі феєрверк і стріляєш у небо тоді, коли вважаєш за потрібне. Хоч на день народження тещі, хоч на честь перемоги наших футболістів, хоч з приводу здачі бухгалтером квартального звіту. Те, що ми нині чуємо і бачимо, є тільки квіточками. Столиця наша вже звикла щодня засинати під вибухи феєрверків. Уявляєте, скільки у Києві дорогих тещ, коханих наречених, успішних спортсменів, вправних бухгалтерів і взагалі тих, кому хочеться за власні гроші розмалювати небо різнокольоровим салютом. Як не зрозуміти товстого дядька, який в дитинстві той салют бачив раз на рік по чорно-білому телевізору. А із піротехніки мав лише хлопавки за шість копійок, з яких хлопала кожна третя. Він як дитина бавиться тепер із тим салютом, і на здоров’я! Як не рахуйте — менше проп’є! Це ж тільки порахувати, скільки грошей викидаєься щодня у повітря разом із щоденними салютами! Звідки гроші? Ще наші далекі предки здогадались, що ніщо нізвідки просто так не береться. Десь прибуде — десь убуде. Чим більше заплатить наш люд за салюти, тим менше вип’є сурогатного «шампанського», менше купуватиме схожих на свиней хижих собацюр, менше коптітиме по вулицях розбитими закордонними «тачками». В Америці вже давно б підрахували з точністю до цента кількість грошей, перерозподілених завдяки захопленню народонаселення приватними салютами. У нас це поки нереально, тому залишається здогадуватись, на чому зекономив сусід, влаштувавши у мене під вікнами салют з нагоди приїзду двоюрідної сестри. Вже потім осядуть ті всі феєрверки у вигляді ошатних будиночків підприємців, які першими перейшли із торгівлі китайськими бюстгальтерами на більш вигідний продаж феєрверків. Як не крути — ніхто не проти. Народ потроху звикає до пострілів за вікном, так що коли стрілятимуть по-справжньому, ніхто й не обернеться. Кажуть, що грабіжники у великих містах вже навчилися маскувати напади на магазини артпідготовкою у вигляді феєрверка на іншому боці вулиці. Поки дим розвіявся — цінності з магазину тю-тю! Отже, все написане вище адресоване насамперед нашим численним бухгалтерам, касирам і продавцям. Який би не був салют, якими кольорами не переливалося б небо після гучних залпів, не відходьте далеко від каси. Так воно буде надійніше.
