"Сантехнік Джо" (Joe the Plumber) зі штату Огайо буде в листопаді балотуватися в Конгрес США від опозиційної Республіканської партії.
"Пропуском" у велику політику для колишнього працівника Семюела Джозефа Уерцелбекера стала публічна суперечка з Бараком Обамою перед минулими президентськими виборами в країні. У жовтні 2008 року, за три дні до заключного раунду передвиборчих дебатів із сенатором-республіканцем Джоном Маккейном, Обама приїжджав в Огайо для зустрічей з виборцями. Під час однієї з таких дискусій Уерцелбекер і заявив кандидату-демократу, що його податкові ініціативи руйнівні для малого бізнесу і взагалі суперечать "американській мрії". Маккейн і сам використовував тоді подібну риторику, і для його штабу епізод з Уерцелбекером став справжньою знахідкою. Кандидат республіканців взяв цю історію на озброєння для ілюстрації своїх тез про те, що, начебто, "справжні" американські робітники на його боці. Водопровідника почали запрошувати на передвиборчі мітинги, а паралельно — і в телестудії, де він охоче ділився своїми поглядами. Незабаром "сантехнік Джо" став в Америці узагальненим іменем. Тепер він вже давно не робітник, а "консервативний активіст, коментатор і політик". У співавторстві з професійним письменником він видав книгу "Сантехнік Джо: у боротьбі за американську мрію". Його почали кликати на всілякі заходи консервативного спрямування, він знімався в рекламі і навіть коментував розвиток ізраїльсько-палестинського конфлікту для одного з американських видань. Нарешті, у нинішньому виборчому циклі "ініціативна група" республіканських політтехнологів запропонувала Уерцелбекеру самому балотуватися в Конгрес США. Він виграв відбірковий внутріпартійний етап і тепер спробує в листопаді "вибити" з вищого законодавчого органу США відомого політика-демократа Марсі Каптур. Вона, між іншим, представляє там свій округ з 1983 року і за тривалістю виконання обов'язків конгресмена є найстаршою серед жінок у складі Палати представників. У США перспектива виходу "сантехніка Джо" на велику політичну арену нікого не дивує. "Конвертація" загальнонаціональної популярності у фінансовий, а при можливості і політичний капітал — справа, за тутешніми мірками, цілком звична. Як кажуть, на його місці так вчинив би кожен.
