СЕКІР–БАШКА

1835 0

За роки незалежності в Україні (переважно мова йтиме про Київ) злетіло з плечей чимало голів. Ні, ми не про кадрові відставки, а буквально — про відрубані голови. І якщо більшість цих голів вже навряд чи хтось шукає, то в пошуках однієї, якщо вірити запевненням влади, збилися з ніг усі правоохоронні органи країни. Безрезультатно. Тим часом, виявлення цієї голови могло б пролити світло на таємницю найрезонанснішого вбивства десятиліття — Георгія Гонгадзе. Признаємося: ви не дізнаєтеся тут імен тих, хто відтяв голову журналісту. Проте ця публікація, на нашу думку, є підставою для слідства відпрацювати ще одну версію.

Автору доводилося неодноразово чути від різних джерел, як у бурхливі роки повального рекету громадяни вимагачі використовували досить «оригінальний», а точніше сказати, гранично звірячий метод залякування «жирних» кооператорів. Отож спочатку десь на вокзалі видивлялися бомжа без явних ознак деградації на обличчі. Обранцю робили привабливу пропозицію: заробити не напружуючись літру горілки — грішно від такої відмовлятися. Суть «роботи»: бомжа приводили в порядок, голили, одягали в щось пристойне і відвозили в ліс. Там його стоячи закопували в землю по горло. Усе, що від нього було потрібно, — виконати роль до смерті переляканого бізнесмена. Вистава адресувалася іншому — цього разу справжньому — підприємцю. Останнього викрадали з метою вибити з нього гроші. Справжню жертву вимагання доставляли в ліс і закопували навпроти бомжа — віч-на-віч. Мешканець вокзалів і бойлерних, який нічого не підозрював, корчив обличчя, демонструючи переляк. А в цей час на обличчі справжнього бізнесмена з’являвся справжній жах. Було від чого. За спиною (точніше, за потилицею) у бомжа з’являвся рекетир з косою. Він, звертаючись до справжнього бізнесмена, просив «добром» віддати гроші, інакше з ним буде те ж, що «із цим жадібним кооператором» — вимагач вказував на голову бомжа, після чого одним рухом рубав косою з плечей голову любителя випити на дурняк. Відрубана голова котилася до самого обличчя незговірливого бізнесмена. Після такої процедури рідко в кого залишалося бажання зберегти свої капітали. Коли шокований від побаченого бізнесмен вирушував у місто за відступними, тіло бомжа викопували, переодягали в його лахміття. Якщо міліція і знаходила труп, ніхто особливо не старався у розшуку вбивць бездомного — тут без бомжів справ чимало. Але вищеописана процедура — з практики відсікання голів простим бомжам, до яких нікому діла немає. Для солідніших людей «секір-башка» обставлялася відповідно до злодійських понять. На зорі перебудови і рекет-руху між злочинними угрупованнями (ОЗУ) Києва, які тільки зароджувалися, виникали постійні «тертя». Часом вони переростали у відкриті воєнні дії, в яких брали участь десятки, а то й сотні бійців. Втім, завжди була спокуса вирішити проблему кардинально, шляхом обезглавлення ОЗУ. Часом ця операція проводилася найжорстокішим способом — відсіканням голови: азіатчина, і все. Старожили УБОЗу і карного розшуку називають першою жертвою, убитою в такий спосіб, Васю Старука. Це трапилося наприкінці 80-х і стало наслідком протистояння двох злодійських кланів, очолюваних авторитетними злодіями Кулею і Бунею. Старук дружив із Кулею. Відповідно, його викрали люди Буні. Це сталося на території столичного авторинку на бульварі Перова — який на той час представляв зосередження кримінальних авторитетів. Старук був занадто авторитетною людиною, щоб убивати його від «бєспрєдєла» — того заочно засудили на зеківському суді, після чого вирок був приведений у виконання. Серед тих, хто вирішував долю Васі Старука, сьогодні залишився в живих один тільки «Фашист» — В’ячеслав Пересецький, лідер колись впливової київської ОЗУ. Та і той, кажуть, умирає нині в Німеччині — у нього хворе серце. У ті ж роки позбувся голови інший авторитетний товариш на прізвисько Сліпий. Вирок злодійського суду виконав бандит на прізвисько Космонавт. Це відбулося в підвалі житлового будинку в самому центрі Києва в районі вулиці Червоноармійської. Космонавт відтяв Сліпому голову шашкою. Також одним з перших — приблизно у 91-му році, позбувся голови екс-боксер на прізвисько Лисий — видний діяч рекет-руху зі складу ОЗУ Черепа. Ігор Ткаченко на прізвисько Череп (застрелений у Києві в грудні 2001 року) зібрав одне із найвпливовіших угруповань, яке влаштувалося в центрі столиці. Тоді, у 1991-му, Ткаченко з братвою рвонув завойовувати Захід. Вони окопалися в Будапешті, де пощипували українських громадян, які промишляли криміналом і не тільки. У той час їм сплачували всі — українські торговці наркотиками, повії, художники. Лисого ж Череп залишив своїм намісником у Києві. Відсутністю лідера вирішив скористатися Ігор Фадєєв на прізвисько Москва, який з бригадирів черепівського угруповання вирішив вибитися в одноосібні ватажки. Для здійснення перевороту Фадєєв, татарин за національністю, запросив до України казанську братву. Лисий прибув у ліс на «стрєлку» з казанськими. Казанські вбили Лисого, а Москва при свідках відрізав його голову, сів з нею у машину і в оточенні татарських бєспрєдєльщиків покинув місце страти. Це сталося поблизу озера в лісі масиву Новобеличі, що на околиці Києва. Це вбивство, як і наведені вище, залишається нерозкритим, голови не знайдені. Не можна не згадати про вбивство елітної повії на прізвисько Чорнобурка, яка працювала в столичному готелі «Варшава». Це сталося в 1996 році. Її викрали з метою грабежу. Дівиця одержувала дуже пристойні навіть за теперішніми мірками гонорари. Під катуваннями повія розповіла, де вона ховає гроші. Після цього їй живцем(!) відрізали голову, тіло розчленували. Ні трупа, ні голови так і не знайшли. Серед інших версій відпрацьовувалася і причетність до вбивства казанських бандитів, запрошених Фадєєвим-Москвою на Україну. За оперативною інформацією, у такий спосіб Москва доводив конкурентам свою свавільність, претендуючи монополізувати контроль над центральною частиною Києва. Незабаром після вбивства Чорнобурки відбулася низка «наїздів» і жорстоких побиттів центрових повій. За відомостями, що просочувалися з кримінального світу, «московські» збирали з повій данину на хабар судді: у той час Фадєєв проходив за статтею 69 КК (бандитизм) — у зв’язку із замахом на голову Старокиївського райвиконкому Селіванова. У 1997 році пролунав вирок Київського міського суду. Поплічники Фадєєва одержали тривалі терміни ув’язнення. Самого ж Москву випустили на підписку про невиїзд. Ті, хто знає обставини тієї справи, досі впевнені: суддя «хапнув» гроші повій, що «переконало» його залишити лідера злочинного угруповання на свободі. За оперативними даними, з кожної повії збиралося від 30 до 50 тисяч доларів, а загальна сума хабара склала близько 200 тисяч. Донецьк, 1996 рік. У під’їзді будинку, де мешкав президент компанії «Данко» Олександр Момот, якраз навпроти дверей його квартири, невідомі виставили вряд чотири відрубані голови (можемо припустити — безгоспних бомжів). Страшну експозицію супроводжувала лаконічна записка: «Наступна — твоя». Сторона, яка погрожувала, не стримала обіцянки — Момота тривіально розстріляли — 16 травня 1996 року. Вбивство не розкрите, але за інформацією, замовлення нібито йшло від Павла Лазаренка. Півтора року тому в руки «органів» потрапили відморозки з групи, очолюваної якимось Рафальським. Серед них — татарин Г.Татієв. Бандити свавільничали на території Київської області. Сьогодні справа розглядається в суді. Ці хлопці також практикували процедуру «секір-башка». За матеріалами справи проходить чотири відрубані голови. Власне, до чого ми хилимо? Нашою метою аж ніяк не є розпалювання національної ворожнечі або написання чергової «страшилки», покликаної переконати обивателя — ні в чому не можна бути впевненим, навіть у тому, що завтра ваша голова не розлучиться з тлінним тілом. Свідчень того, що проживання в Україні небезпечне для здоров’я і життя — більш ніж достатньо. Ми ж, базуючись на згаданих фактах, акцентуємо увагу на тому, що в більшості вбивств з відчленуванням голови, коли за справу бралися бандити татарського походження, голови залишалися незнайденими. Цьому є пояснення, яке знаходимо в глибокій історії — з часів Золотої Орди і раніше. Щоб у читача не склалася думка, що подібні традиції відсікання голови противнику — винятково «культурна традиція» сучасної України, почнемо скромний історичний екскурс. Історія Русі XIII сторіччя — це по суті історія одночасних війн проти німецьких, шведських, датських, угорських і польських феодалів. 31 травня 1223 року з побоїща на річці Калці почався новий етап — агресія татаро-монголів під проводом хана Батия, онука Чингісхана. ...У 1257 році з Монголії прибули спецпредставники чингізханського двору з повноваженнями провести перепис населення, впорядкувати збір податей і організувати набір у війська. Ці «численники», як їх називали, створили військово-політичну організацію баскаків — аналог податкової поліції. При баскаках же виникли особливі загони, своєрідний спецназ. Ці збройні підрозділи очолили татаро-монгольські командири (десятники, сотники, тисячники...), а от рядові бійці були з місцевих. На ці летючі загони покладалася найбрудніша робота — збір данини. За відмову сплачувати — секір-башка! Взагалі, операція «секір-башка» практикувалася тоді дуже широко — не тільки на шляху збору податей, але й з метою насадження законослухняності серед населення. У Золотій Орді дуже й дуже шанували закони і систему державного устрою. Особливо це помітно наприкінці XIII — у першій половині XIV сторіччя: саме на цей період припадає найвищий розквіт Орди. А вже в економіко-правових відносинах, торгівлі, питаннях власності був залізний порядок, чим, очевидно, і варто пояснювати розквіт економіки і торгівлі за тодішнього правителя Тохте-Джанібека. Так, за відлов ховрашків у сусіда, за монгольськими звичаями цілком можна було скласти буйну голівоньку. А продаж у рабство знаті сусіднього роду під час міжродових сутичок міг спричинити винищення всього роду, що провинився — за велінням беклярбека або самого хана! Що вже казати про традицію «секір-башка» під час військових операцій. Якщо в бою «сотня» — складова частина «тисячі» — відступала під натиском ворога, покаранню підлягала вся тисяча: тисячі воїнів рубали голови. Що ж до голів ворожих воїнів, їх не кидали на полі битви, а забирали як трофей, як свідоцтво військового героїзму, майстерності й удачі. З плином сторіч ці традиції значно послабшали, але все ще сильні, особливо в середовищі етнічних татарських злочинних угруповань, насамперед казанців. Останні, як повідомлялося вище, були представлені й в Україні стараннями Ігоря Фадєєва, він же — Москва, який насаджував свій кримінальний вплив у Києві з допомогою татарських однодумців. Взагалі ж казанська братва дуже й дуже впливова не тільки на території Росії (Татарстану особливо), а на території України представники «казанських» були помічені не тільки в Києві. Так, за відомостями «Вечірньої Казані» славнозвісне місто Севастополь було вподобане «казанськими» як база відпочинку. Там членів угруповання періодично відловлювали і передавали на батьківщину. «Вечірня Казань» пише: «У середині 90-х лідер казанського злочинного світу Хайдер півроку ховався там від ворожих агентів. Говорили, що відсиджувався десь на військовій базі. Пізніше, у 1997 році, у Севастополі був затриманий кілер, який проходив у справі про банк «Заріччя» (у матеріалах суду говорилося, що його найняли для вбивства повноважного представника нашої республіки в Україні)». Пізніше в Севастополі затримали трьох авторитетів відомого колись казанського угруповання «Жилка», яких екстрадирували в Росію. На закінчення нашої розповіді пригадаємо про голову Георгія Гонгадзе, яку слідству ніяк не вдається знайти. Слідчій групі на замітку: якщо проаналізувати злочини останніх років, де фігурують відрубані голови, то, як правило, у випадках, коли до цих убивств мали відношення казанські «братухи», голови зникали безвісти, так само як і в справі про вбивство Георгія Гонгадзе. І далі: виходячи з інформації, викладеної вище, бандит Фадєєв, він же Москва, який залучав до бандитських розборок татарських братів-одновірців з казанського угруповання, мав якісь інтимні стосунки з «органами». За бандитськими поняттями подібні зв’язки розглядаються як особливо ганебні, хоча на практиці мало не всі авторитетні бандити в тій або іншій мірі співпрацюють з правоохоронними органами. Але автор не став би розголошувати подібну інформацію (оскільки вона, як правило, глибоко засекречена і не має документальних підтверджень). Але випадок з Москвою — особливий. На згадуваному судовому процесі, де Фадєєв виступав як обвинувачуваний за статтею 69 КК (бандитизм) у зв’язку із замахом на голову райради Селіванова, Москва заявив, що він доповідав офіцеру СБУ Олегу А. про планований замах на Селіванова. Якщо вірити численним повідомленням прокуратури останнього часу, до вбивства Гонгадзе мали відношення працівники МВС. Хто знає, можливо, Фадєєв перебував у довірчих стосунках не тільки з офіцером СБУ, але й з міліцією? А якщо пригадати про дзвінок у посольство Грузії незабаром після зникнення Гонгадзе, коли невідомий повідомив про причетність до вбивства журналіста якогось кримінального авторитета (імовірно, це лідер угруповання Киселя), то тоді слідству не зашкодить також відпрацювати можливі зв’язки угруповання Москви й угруповання Киселя. У цілому ж подібна версія може видатися досить натягнутою. Але: потопаючий хапається за соломину. Очевидно, всі відомі версії за два із зайвим року відпрацьовані слідством досконально. Інакше незрозуміло, як у принципі розслідувалася найрезонансніша справа десятиліття. На яку, зауважимо, за заявами влади кинуті грандіозні сили. Можливо, «татарська тема» досі не була присутня в списку версій? А можливо, всі про все вже давно знають і допомога преси їм ні до чого? Тоді залишається останнє запитання: чому вбивці Гонгадзе досі не названі й чому вони досі на волі?


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також