Середня тривалість життя в Україні — 73 роки, і лише близько півтори тисячі українців переступають столітній рубіж. На Рівненщині мешкає 60 столітніх людей та понад 2 тисячі тих, кому за 90. Усі вони живуть переважно в селах, при дітях та онуках. Більшості з них довелося важко працювати, пережити дві світові війни та кілька змін влади. Але усе це не вкоротило їм віку. Про секрети довголіття столітні мешканці Рівненщини розповіли кореспондентам «РВ».
Здоровий спосіб життя плюс генетика Здоровий спосіб життя може продовжити вік, у цьому на власному досвіді переконався мешканець села Русивель Гощанського району Артем Дереш, якому 13 жовтня має виповнитися рівно 100. Чоловік пережив дві війни та два заслання. — Батько тоді писав у листах, що терпіти вже немає сил, - пригадує дочка Галина. — Спершу його, як і всіх, забрали працювати, як був, без взуття, при 40-градусному морозі у лісі, а потім, дізнавшись, що він столярує з дитинства, взяли на кращу роботу. Батько, можна сказати, легко відбувся. Після того, як вони з матір’ю повернулися в Україну, він і надалі столярував, більше важко не працював — навіть наймав когось, аби допомагали по господарству. Артем Дереш говорить, що все життя не знав, що таке хвороби. Навіть тепер у нього лише часом болять ноги. Якихось спеціальних процедур, аби подовжити життєву стежину, дідусь не робив, проте зазначає, що ніколи не курив, випивав лише на свята, та й то «лише символічно». А ще Артем Дереш все життя тримав пасіку. — В батьковій родині всі по чоловічій лінії так довго живуть, - додає п.Галина. — Нині у батька вже є три внуки, чотири правнуки і один праправнук. Сподіваюся, що він дочекається поповнення нащадків.
Секрет — у догляді Дочка сторічної Каріми Валіуліної стверджує, що її мама досягла такого поважного віку лише завдяки хорошому догляду. Жінка народилася 1910 року в Башкирії, згодом переїхала до сестри в Таджикистан, де й вийшла заміж. А потім на світ з’явилося дві донечки, одна з яких, Ліда, у 1968 році й забрала матір в Україну. — Тоді мама була не в найкращому стані, - пригадує Ліда. — Ми майже з того світу її врятували. А потім вона ще й стегно зламала. Лікар сказав, що вона проживе довше тільки за однієї умови: якщо її добре доглядати. Ось ми й взялися за цю справу. Дивилися за мамою, як за малою дитиною. Я всілякі народні рецепти знаю, бо люблю читати медичні книги. Ось і весь секрет довголіття. Каріма Валіуліна усе життя пропрацювала санітаркою. Хорошим здоров’ям жінка не могла ніколи похвалитися, але нічого особливого для його покращення не робила. Любить пані Каріма свою національну їжу, в приготуванні якої рівних у родині нема, а також обожнює мед і солодощі.
Живе довго — бо турбується про інших А ось секрет довголіття столітньої квасилівчанки Поліни Антонюк її дочка пояснює турботою матері про рідних. Нині жінка погано чує, проте на здоров’я не скаржиться, інколи лише турбує високий тиск. — Мама прожила важке життя, — розповідає дочка Ніна. — Вона народилася в селі Осова Люблінського повіту і їй тричі довелося звідти виїжджати. Третього разу — назавжди. Проте вона була щаслива, бо з чоловіком жили душа в душу. Нічого особливого мама для довгого життя не робила, проте завжди дотримувалася посту, не мала ніяких шкідливих звичок і всю свою любов віддавала дітям — і своїм, і чужим.
Працювати і мріяти Не перестає дивувати своїх численних дітей, онуків та правнуків мешканка с.Мочулки Рівненського району Францішка Чаран. У свої сто жінка не тільки повністю дає собі раду, а й допомагає дітям по господарству, хоча уже майже не чує і часто не впізнає людей. — Мама майже ніколи не хворіла і не почувалася погано, — стверджує її дочка Надія. — Останній раз в лікарні лежала 50 років тому, коли в неї печінка заболіла. Після того вона майже рік прожила на манній каші, але таблеток не пила — не любить лікуватися. В чому секрет довголіття — родичі столітньої жінки не знають, за їхніми словами, бабуся живе і харчується, як усі: їсть капусту, куряче м’ясо, огірочки, яйця, любить солодощі. І працювати намагається нарівні з усіма. Дочка Надія розповідає: — Мама мені ще яблук наріже на сушіння, кукурудзу облущить, рветься в город полоти, хоч я її і не пускаю, а головне — може поглядіти семимісячну правнучку, якщо треба. Вона не любить просто сидіти без діла, мабуть, життєва звичка, бо завжди важко працювала на колгоспному полі. При цьому встигала ще глядіти своїх дітей, давали з чоловіком лад великому господарству. Я зараз й половини того не маю, але іноді скаржуся мамі, що мені важко. Вона на те тільки посміхається. Францішка Чаран має одну велику мрію — хоч раз ще побачитися з рідною сестрою, з якою її розлучила війна і яка тепер мешкає в США. — Відтоді, як її забрали в Німеччину на роботи під час війни, ми з нею не зустрічались. Як би я хотіла її побачити! — говорить жінка зі сльозами на очах. — Як добре, коли всі живуть разом і щодня можуть бачитися і говорити одне з одним!
Довге життя можна вимолити в Бога Найстарша, з ким довелося поспілкуватися на тему довголіття, — мешканка с.Зоря Онисія Рачкелюк, якій виповнилось 105 років. Вона народилася ще за Російської імперії, пережила кілька воєн і революцій. Поселившись у с.Зоря, разом з чоловіком працювала у тамтешньому колгоспі на чолі з Володимиром Плютинським. На сьогодні жінка має 4 дітей, 6 внуків, 9 правнуків та праправнучку. І хоча вже давно не займається господарюванням, діти кажуть, що вона любить все проконтролювати: як сапають город, як порядкують в саду. Найбільше їй подобається посидіти на лавці під хатою. За життя жінка майже не хворіла. — Вона не любить вживати таблетки, — розповідає дочка Людмила. — Якщо раптом захворіє, що буває нечасто, лікуємо її за домашніми рецептами. А ще в молодості мама придбала банки, що ставлять на спину. То як лікування тільки їх і визнає. Мама любить пити молоко, компот, їсть все те ж, що і ми, крім м’яса — боїться, щоб не було проблем із травленням. Словом, нічого особливого для того, щоб жити довго, мама не робить. Хіба що ревно молиться. В молодості прислуговувала в церкві в с.Дерев’яному, де народилася. І тепер щонеділі ходить до церкви. Якось їй стало зле, і ми перехвилювалися, що вона при смерті. Але мама видужала. Свій поганий стан пояснила тим, що вже два тижні не ходила до церкви. А ось довгожителька Зінаїда Приймак з Рівного, за словами її родички Лариси, хворіє дуже часто: — У неї і тиск, і склероз, бувало, що й по три місяці з ліжка не вставала. Крім того, життя в неї було страшенно важке. Їй довелося пережити і виселення, і табори, і хата в неї згоріла, і трьох дітей вона поховала. Єдине, завдяки чому вона ще живе — це її віра в Бога. До церкви вона не має сил ходити, проте молиться щодня. Якщо підсумувати почуте від старожилів, то можна все ж визначити секрети довголіття. Майже у всіх людей поважного віку були в роду довгожителі, які доживали до дев’яноста і більше років. Усі вони ведуть здоровий спосіб життя — не курять, не зловживають алкоголем, хоча й довелося фізично важко працювати. Більшість із цих людей віруючі, доживають віку при рідних та близьких, які про них турбуються, спілкуються з ними. Зазвичай вони живуть у селах, ближче до природи, на свіжому повітрі. Наші висновки на основі опитування довгожителів Рівненщини збігаються, зокрема, й з коментарем Олега Кульчицького, доктора медичних наук, заступника директора Інституту геронтології АМНУ, який вважає, що є три фактори, які прямо впливають на довголіття: — По-перше, це наявність довгожителів серед найближчих родичів — мати, батько, бабуся, дідусь. Особливо, якщо вони жили більше 90 років. Хоча ніхто з учених не може сказати, чи є це генетичним ефектом, але він дає 20-25% шансів стати довгожителем. Другий важливий фактор — це навколишнє середовище і спосіб життя. Сюди відносяться рівень медичного забезпечення осіб літнього віку, їхній добробут, стан довкілля. Третя складова — соціальна затребуваність довгожителя. Учені, творчі люди зазвичай живуть довше, тому що вони відчувають себе потрібними суспільству й родині.
