Семиразовий чемпіон світу Юрій Гурін: «Коли приїздив до Рівного, мене зустрічали біля трапа всі місцеві спортивні вожді»

2852 0

Ми у соцмережах:

Семиразовий чемпіон світу Юрій Гурін: «Коли приїздив до Рівного, мене зустрічали біля трапа всі місцеві спортивні вожді»

У радянські часи він був головною спортивною зіркою Рівненщини. На чемпіонатах світу з веслування на каное уродженець Березного Юрій Гурін сім разів здобував «золото», один раз «срібло» і двічі «бронзу. Після розвалу Союзу Юрій Гурін поїхав шукати кращого життя за кордон. Про своє спортивне минуле та сьогодення, а також про те, де у Рівному хотіли збудувати веслувальний канал, семиразовий чемпіон світу розповів читачам «РВ».

— Як Вам, хлопцю з Березного, вдалося потрапити до збірної СРСР, стати чемпіоном світу?

— Потрапити в збірну СРСР і рік там протриматися було дуже складно. За тобою стояло сто людей, які чекали на твою помилку. Маленька помилка — і на твоє місце ставлять іншого. Як це мені вдалося? Напевно, завдяки здоров’ю, а ще везінню. У 1981-му в Березному відкрили спортінтернат, куди набрали 14-15-річних юнаків, серед них був і я. Через три роки я вже виступав у Москві на «Дружбі-84». Потім потрапив до спортроти у Житомирі, де зустрів свого напарника Валерія Вешка. З ним на каное-двійці ми виграли спочатку армійські змагання, а потім Спартакіаду студентів. У 19 років мене включили до другого складу збірної СРСР, а через рік і до основного. У 1987-му на моєму першому чемпіонаті світу ми стали чемпіонами на каное-двійці на дистанції 1000 метрів і вибороли «срібло» на 500 метрів.

— Але на Олімпійські ігри до Сеула наступного року Ви не потрапили?

— У відбірковому запливі ми зовсім трішки, як то кажуть, носик програли парі з Молдови та Білорусі. Від Радянського Союзу брала участь лише одна пара, тож ми поїхали до Сеула, але як запасні.

— Решту шість золотих медалей чемпіонату світу Ви здобули вже на каное-четвірці.

— Так вже склалося, що після Олімпійських ігор в Сеулі ввели у веслуванні ще одну дисципліну — каное-четвірку. І упродовж наступних трьох років наша команда-четвірка не програла жодного старту, здобувши шість золотих медалей на чемпіонатах світу. Ще дві «бронзи» я виборов на двійці.

— На Олімпійські ігри 1992 року до Барселони Ви вже не їздили.

— На той час я ще виступав, але вже не на тому рівні, щоб потрапити на Олімпійські ігри.

— Чи відчували наприкінці 80-х Ви себе зіркою рівненського спорту?

— Так. Коли приїздив до Рівного зі змагань, особливо з чемпіонатів світу, мене зустрічали в аеропорту біля трапа всі місцеві спортивні вожді. Потім були зустрічі і в обкомі, і в міськвиконкомі, премії різні виділяли.

— Хто, крім Вас, тоді ще був зірками рівненського спорту?

— Велосипедист Олег Чужда, важкоатлет Валерій Устюжин, веслувальник Анатолій Шарикін. Усі вони теж були чемпіонами світу.

— Після розпаду Союзу завершилася і Ваша кар’єра?

— Майже. Ще рік я позмагався за збірну Молдови. Але це вже був «захід» моєї кар’єри. Вирішив поїхати працювати за кордон.

— Тобто працювати їхали вже не за спортивним профілем?

— Так. У нас тоді все зупинилося. Треба була фінансова підтримка для сім’ї. Що у мене залишилося після спорту — хіба що квартира у Рівному. Ось так і жив — трохи тут, трохи за кордоном.

— А варіантів залишитися у Рівному, в спорті не було жодних?

— Наприкінці 80-х викликав мене якось тодішній очільник міста Віктор Чайка і каже: Юра, я мототрек збудував, мушу збудувати і веслувальний канал. Мав бути канал від басівкутської дамби в бік вулиці Степана Бандери, вздовж дитячої залізниці. На його будівництво виділили кошти, розробили проєкт. Але прийшов новий мер і вирішив ці кошти спрямувати на інші цілі. Можливо, якби був той канал, то все б склалося інакше.

— Веслуванням на ветеранському рівні займаєтесь?

— Вже років сім беру участь у складі збірної України у ветеранських змаганнях на човнах-драконах, змагався у Венеції, у Таїланді. Дуже цікаво. Купив собі каное, весло. Торік, щоправда, були лише одні змагання у Києві.

— Про роботу тренером не задумуєтесь?

— Зі спортсменів високого рівня рідко виходять хороші тренери. Запрошення були, але поки що такого бажання немає. Обмежуюся тим, що допомагаю у проведенні у Рівному дитячого турніру мого імені. Це щорічні змагання, завжди багато дітей приїздить. Мені це дуже приємно. Шкода лише, що умови на Басівкуті не дозволяють зробити ці змагання більш масштабними.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також