Боєць “Звіробій” підтверджує, що у неділю (саме в цей день відбулася розмова) тут особливо неспокійно:
— Бо ж знаходимося на першій лінії фронту — під Маріуполем, у самому пеклі війни. Артилерія працює на відстані 500 метрів. З початку року жодного дня не було, щоб не накривали “гради”. Гірше було тільки під Іловайськом. Там теж воював і вижив. Зараз ситуація складна тим, що не завжди розумієш, у кого стріляти. По той бік фронту може бути сусід чи брат. Село Чемарлик, де зараз тримаємо позиції, майже зруйноване. Багато людей повиїжджали на мирні території. А хто залишився, уже давно зрозумів, хто і за що воює. Чим можемо місцевим допомагаємо — чи вікна засклити в будинках, чи хоча б своїми сухпайками. Під опіку взяли місцевий дитсадок. Але є тут і справжні “тварюки” — алкоголіки, наркомани. Вони постійно здають нас.
До того ж, розповідає “Звіробій”, бойовики намагаються його вичислити і обіцяють винагороду за його голову. За те, що знищив склад боєприпасів. Зараз боєць називає цей вчинок, який міг бути останнім в його житті, витівкою, і далеко не першою:
— До цієї операції готувався довго. 23 дні вичікував, коли терористам привезуть “гумконвой”. Щоб дістатися в місце, де вони розвантажили два КамАЗи, вщерть заповнені артилерійськими боєприпасами та протитанковими ракетами, навіть річку переплив. А коли вистрелив — феєрверк був у півнеба! Злетіло в повітря як мінімум 20 тонн боєприпасів. Точна кількість загиблих сепаратистів невідома. За це вони на мене досі полюють. Та й військове керівництво мене не похвалило. А хлопці взагалі сказали, що хворий на голову і тільки я міг таке вчудити!
Те саме сказали і коли днями я порвав свій документ на ротацію. Кликали на Рівненський полігон, до комбата Капіноса, навчати мобілізованих. У мене другий рівень військової підготовки, в Югославії воював миротворцем. Але тут, впевнений, від мене більше користі. Та й своїх побратимів не можу покинути… Хоча у мирному житті з військовою службою справи більше мати не хочу.
“Звіробій” зізнається, що за півроку на фронті у нього тільки зміцніла віра в перемогу. Але щоб завершити цю війну, на його думку, потрібно в першу чергу припинити Мінські домовленості і подбати про озброєння військовослужбовців:
— Мінські домовленості — це знищення українського народу. Добровільно віддаються ворогові українські території. Нас вбивають, а відсічі не маємо права дати. Минулої неділі серед ночі босоніж вибігали із бліндажів, такими сильними були обстріли… Якби нам дали команду вперед і нікого не жаліти — тоді був би результат. Не завадило б ще техніки і озброєння: тільки нових або після капітального ремонту. Не потрібно нам НАТОвської зброї. Бо й цю освоювали на полігоні місяць і не вивчили досконало. А щоб освоїти закордонну, як мінімум, рік потрібно. Є в нас дорога зброя, яку не кожен солдат тримав у руках. Бо шкода схибити. Наприклад, протитанкові ракети. Одна коштує 25 тисяч гривень. Я з такої 12 разів стріляв, 9 — на ураження.
…А от автомобіль свій не встигли забрати із поля бою. Дубенські волонтери ніби збирають кошти на інший. А поки його немає, доводиться на завдання ходити пішки. Тоді на плечах, разом із зброєю і амуніцією, доводиться нести до 50 кілограмів! Взагалі, таке враження, що держава про воїнів АТО взагалі не дбає. А дехто ще й піариться на нас. Єдине, що зробили, — форму нам видали у Новограді-Волинському як тільки-но мобілізували. Майже все, що маємо, — завдяки волонтерам. Завдяки їм взуті, вдягнені… Єдине, чого не вистачає, — жіночого тепла… Але, дасть Бог, скоро повернемося. Живими і здоровими. І коли військові наведуть порядок на сході, візьмемося за вище керівництво. Бо всіх нас тут, в окопах, тримає одне — мрії про незалежність та щасливе життя. Вистоїмо! Тільки б знову мирну угоду не підписали…
