«Середньостатистичний» європеєць

1647 0

Бути європейцем — значить бути багатим. Подібна асоціація доволі поширена навіть попри те, що існують європейські держави, більшість громадян яких не належить до категорії заможних. Підставою ж для такого асоціативного сприйняття стала тривала робота держав, які входять сьогодні до Європейського Союзу. Історія ЄС — це справжня історія успіху. Успіху — передовсім пересічних громадян, які мешкають у спільноті демократичних країн, що утворили вільний від різноманітних бар’єрів ринок, запровадили єдину валюту, сповідують спільні гуманістичні цінності. На сьогодні — ЄС одна з найбільших у світі економічних потуг. За п’ятдесятирічну історію це співтовариство перетворилося з об’єднання шести країн в альянс 25 заможних держав, із поміж яких і ті країни, які ще двадцять років тому входили до соціалістичного табору, а три з них — Литва, Латвія, Естонія — належали до Радянського Союзу. Яким є життя «середньостатистичного» громадянина країни Євросоюзу? Які заходи керівних органів Євросоюзу стали запорукою успішності «євр опейського проекту»?

Бути європейцем — значить бути багатим. Подібна асоціація доволі поширена навіть попри те, що існують європейські держави, більшість громадян яких не належить до категорії заможних. Підставою ж для такого асоціативного сприйняття стала тривала робота держав, які входять сьогодні до Європейського Союзу. Історія ЄС — це справжня історія успіху. Успіху — передовсім пересічних громадян, які мешкають у спільноті демократичних країн, що утворили вільний від різноманітних бар’єрів ринок, запровадили єдину валюту, сповідують спільні гуманістичні цінності. На сьогодні — ЄС одна з найбільших у світі економічних потуг. За п’ятдесятирічну історію це співтовариство перетворилося з об’єднання шести країн в альянс 25 заможних держав, із поміж яких і ті країни, які ще двадцять років тому входили до соціалістичного табору, а три з них — Литва, Латвія, Естонія — належали до Радянського Союзу. Яким є життя «середньостатистичного» громадянина країни Євросоюзу? Які заходи керівних органів Євросоюзу стали запорукою успішності «європейського проекту»? Справи європейські Громадянин ЄС на усіх етапах свого життя «відчуває» на собі усі переваги життя в об’єднання — від дитинства до пенсійного віку. І хоч почасти можна почути від європейців нарікання на брюссельське керівництво: мовляв, там засідають бюрократи, ніхто не піддає сумніву, що саме завдяки цій роботі рівень життя в ЄС досягнув ледве чи не ідеальних показників. «Для навчання у нас створені усі умови. Більшість німців вчаться в середньому до тридцяти років», — розповідає 35-річний німецький бізнесмен Нільс. «Одружуємось ми після 30 років. У середньому кожен має по одній дитині», — розказує він, додаючи, що його малюк Крістіан невдовзі святкуватиме третій день народження. «Одружені студенти в Німеччині — це велика рідкість», — розповідає Нільс. Водночас, каже він, подружжя у ФРН мають численні субсидії від держави, зменшення податків, тому на державному рівні шлюби лишень вітаються. «Одружуйся, аби зберегти гроші», — жартома переповідає він неписане гасло німецького уряду. Не позбавлена урядової опіки і дитина, якій щомісяця належить 150 євро — і так до повноліття. Нільс зізнається, що в країні доволі високі податки: кошти від твоїх доходів йдуть до пенсійного фонду, на медичне страхування, до фонду безробітних... Звісно, таке становище мало кого може потішити, однак і в таких «видатках» є свої плюси: німецький громадянин таким чином виявляється повністю застрахованим від багатьох негараздів. Здоров’ю німці приділяють не менше уваги. Приміром, держава закликає користуватися більше громадським транспортом, щоб не завдавати шкоди довкіллю приватними автомобілями. До речі, водії власних авто дуже часто керуються принципом: «маєш авто — поділися». Таким чином, і знайомі чи рідні залишаються задоволені тим, що ти їх підвіз, і навколишнє середовище отримало менше шкідливих речовин, якби окремим приватним автомобілем користувався ще й кожен із твоїх пасажирів. За кількістю громадян ЄС (457 мільйонів осіб) посідає третє місце у світі після Китаю та Індії. І хоч народжуваність у країнах ЄС поступово падає, тривалість життя європейців стає постійно більшою. Ці тенденції визначають майбутнє об’єднання, а водночас і свідчать про високий рівень життя в ЄС. Згідно з прогнозами середній вік тих, хто народився в ЄС у 1960 році, становитиме 67 років (для чоловіків) і 73 роки (жінки). Малюки, які народилися в 2002 році, як очікується, житимуть значно довше — чоловіки до 75 років і до 81 року жінки.

Як вчаться «євростуденти»? Освіта — це ключ до успіху: як окремого громадянина, так і ЄС у цілому. Саме цей принцип, схоже, займає пріоритетне місце в політиці європейських держав. Освітні програми, фінансовані ЄС, охоплюють щорічно майже 200 тисяч громадян країн Союзу. В ЄС напряму пов’язують рівень освіченості свого населення з економічним процвітанням. Представники Єврокомісії підрахували, що кожен рік навчання впливає на економічне зростання держав ЄС у короткостроковій перспективі на 5% і в довгостроковій — додатково на 2,5%. Отримання освіти полегшує європейцям пошук роботи, сприяє тому, аби вони стали активними учасниками загальносуспільних процесів. Чим менше ви освічені, тим менше у вас шансів на те, щоб знайти роботу. Якщо ви маєте вищу освіту, то ваші шанси на пошук роботи зростають удвічі. Дослідження організації «Євростат» за 2003 рік показують, що серед безробітних лише 4,7% осіб, які мають вищу освіту. Освітні системи в країнах Євросоюзу, звичайно, відрізняються. Приміром, у ФРН фінансова підтримка студентів здійснюється федеральним центром (65%) і землями (35%) і становить приблизно 300 щомісячно (у вигляді грошових дотацій і кредиту, які надаються рівними частками) за умови наявності документа, який засвідчує низький рівень доходів родини того, хто навчається. У Нідерландах, окрім соціальних програм, спрямованих на підвищення рівності освітніх можливостей, донедавна впроваджувалась система студентських кредитів, яка стимулювала успішність. Ця система грунтується на принципі — «кредит, а потім стипендія». Студенти отримують стипендії спершу у формі кредитів, який перетворюється у стипендію, яку не потрібно повертати, якщо студенти виконали вимоги програми. Однак політика європейських держав (і не лише тих, хто входить до ЄС) полягає в тому, щоб створити подібні принципи функціонування вищих навчальних закладів через впровадження відповідних реформ. Приміром, ЄС разом із ще двадцятьма країнами має намір створити до 2010 року Європейський простір вищої освіти з допомогою так званого Болонського процесу. Євросоюз також надає велике значення питанню міжнародної співпраці у сфері освіти — програмам обміну, спеціальним курсам, які стосуються європейської інтеграції. Слухачами таких програм можуть стати громадяни з майже 80 країн світу — від Монголії до Мексики, від Алжиру до Австралії. Єврокомісія також ініціювала чимало програм, за деякими з яких вчаться і громадяни країн колишнього Радянського Союзу. Одна з найбільш фінансованих програм Євросоюзу має назву «Леонардо да Вінчі». Вона стосується отримання професійно-технічної освіти без обмеження у віці. Її щорічний бюджет становить близько 200 мільйонів. Європейська Комісія також постійно збільшує суму коштів, які дозволяють студентам навчатися за кордоном. Програма «Еразмус» (її бюджет становить понад 200 мільйонів щорічно) дозволяє студентам і викладачам навчатися у більш ніж двох тисячах університетів у 31 країні світу. Понад 150 тисяч представників ЄС, Болгарії, Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії, Румунії, Швейцарії і Туреччини скористалися пропозиціями в рамках цієї програми. У Брюсселі сподіваються, що в 2011 році це число збільшиться удвічі.

Скільки мов ви знаєте — стільки разів ви європеєць Інша програма — «Еразмус Мундус» — спрямована на встановлення більш тісного міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти. Її головне завдання — підвищити якість вищої освіти і покращити міжкультурне взаєморозуміння з країнами, які не є членами Євросоюзу. Вона відкриває європейську вищу освіту для представників різних країн, сприяючи сумісності ступенів вищої освіти і тим самим підтримуючи реформу вищої освіти в країнах, які підписали Болонську декларацію «Про створення єдиного простору вищої освіти в Європі». (Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року). За визнанням представників Єврокомісії, Україна на сьогодні — найактивніша учасниця програми після Бразилії та Росії. Існують і інші спеціалізовані, хоч і не такі «масові» програми. Приміром, програма «Коменіус» дбає про лінгвістичне розмаїття в ЄС. Вона проводиться в рамках Мовного плану дій, розробленого Єврокомісією. Згідно з її задумом, кожен громадянин ЄС повинен мати можливість опанувати дві іноземні мови. «Мовному питанню» в Євросоюзі приділяється особлива увага. Так, згідно з дослідженнями «Євробарометра» більше половини громадян ЄС у 2001 році (тоді до ЄС входило 15 держав) володіли щонайменше однією європейською мовою, окрім власної. Найбільш «популярні» для вивчення неносіями мови — англійська, французька і німецька. Досить поширена також російська мова в тих десяти країнах, які приєдналися до ЄС у 2004 році. Здатність говорити іншою мовою створює додаткові можливості для громадян для навчання за кордоном, подорожей, встановлення бізнес-контактів. А головне — це суттєва перевага у пошуку роботи. Найкращі лінгвістичні навички у відносно невеликих державах: 99% люксембуржців, 93% латишів і мальтійців, 90% литовців знають принаймні одну іншу мову, окрім рідної. Натомість переважна більшість громадян Угорщини (71%), Британії (70%), Іспанії, Італії, Португалії (64%) володіє лише однією мовою.

Рівність, але не «зрівняйлівка» Найбільше головного болю додає європейцям проблема безробіття. Особливої публічної гостроти воно набуває під час передвиборчих кампаній, коли політичні сили тієї чи іншої пропонують власне бачення вирішення питань із працевлаштуванням. Приміром, жорсткі дебати щодо подолання безробіття і соціальної реформи лунали в період недавньої передвиборчої кампанії в Німеччині. Перемога коаліції ХДС/ХСС на чолі з Ангелою Меркель стала в значній мірі результатом невдоволення німецьких виборців соціальною політикою, яку впроваджували соціал-демократи і «зелені». Згідно з останніми даними, які були оприлюднені в грудні минулого року, кількість безробітних у ФРН становила понад чотири мільйони осіб, що становить 11,2% від загальної кількості населення. До пріоритету вирішення цього питання відносить і Єврокомісія. Третина 100-мільярдного бюджету ЄС використовується саме на створення нових робочих місць і стимулювання економіки в регіонах, які особливо цього потребують. Громадяни Ірландії й Іспанії, наприклад, зараз мають набагато кращі умови щодо працевлаштування, аніж ще двадцять років тому. До того ж, ЄС приділяє особливу увагу так званим робочим місцям майбутнього, фінансуючи високотехнологічні дослідження. Лідери ЄС домовилися збільшити витрати на впровадження новаторських ідей на 50% до 2010 році. Рівні можливості, більше робочих місць — ключові поняття політики ЄС у соціальній сфері. Головні цілі соціальної програми об’єднання полягають у тому, аби кожен громадянин виграв від економічного зростання в Євросоюзі. Серцевину європейської соціальної моделі становить правило подолання нерівності між громадянами. Ця модель не стає на заваді тим, хто завдяки своїм зусиллям отримує великі прибутки, досягнувши успіху, але одночасно вона передбачає підтримку тих осіб, які мають особливі труднощі. Цими труднощами може бути чи хвороба, яка не дозволяє тимчасово працювати, чи нещасний випадок, чи природне лихо, чи реструктуризація цілої галузі в економіці, або ж умови життя, які стають на заваді отримання відповідної освіти і рівного доступу до ринку праці. Щороку Європейська Рада узгоджує спільні індивідуальні цілі країн-членів щодо політики працевлаштування. На основі цих домовленостей вибудовуються стратегії щодо створення робочих місць, продуктивності, формування заробітної плати тощо. Звісно, що не у всьому вдається досягнути ідеальної ситуації, і, приміром, середня зарплатня німця суттєво відрізняється від оплати поляка. Однак слід врахувати, що Польща належить до країн, які вступили до ЄС лише два роки, а тому їхня економіка, трудовий ринок перебувають на етапі розвитку. Згідно з інформацією, поширеною «Євростатом», середня щомісячна заробітна платня в 25 країнах ЄС у 2003 році становила 2888 євро. Найбільше відповідно до цих даних заробляють шведи (4312 євро), а найменше — латиші (357 євро). Однак ті ж шведи у 1996 році отримували щомісячно приблизно 3300 євро, а латиші близько 250. За майже десятиліття доходи громадян ЄС суттєво зросли, що є лише одним зі свідчень того, що Союз перебуває у стані постійного розвитку. Для підтвердження інші приклади: у 20 04 році чеський робітник щомісячно отримував 840 євро, тоді як у 1996 році — лишень 426; середньостатистичний німець отримує 3747 євро, а майже десятиліття тому — 3171; естонець зараз у середньому має зарплатню 650 євро, тоді як раніше — лише 275; «середньопольска» зарплата становить майже 700 євро, а в 1996 році була фактично вдвічі меншою.

У здоровому тілі — європейський дух Чи відомо вам, що понад 80% громадян ЄС вважають, що вони ведуть здоровий спосіб життя? Соціологічні дані свідчать про те, що більшість жителів країн Євросоюзу фактично сповідують древній принцип: у здоровому тілі — здоровий дух. «Найбільш прогресивними» в цьому плані є іспанці, французи, ірландці, австрійці, бельгійці та німці. Серед них більше 80% приділяють особливу увагу своєму здоров’ю. Найменшим цей показник є в Греції — 64%, де лише 19% займаються фізичними вправами, при цьому країна має найбільшу кількість курців (45%). «Найспортивнішими» в ЄС є громадяни Люксембургу (78%) і Фінляндії (76%), які займаються фізичними вправами принаймні двічі на тиждень. При цьому середній показник по Євросоюзу тих, хто приділяє увагу фізичній культурі, становить 40%. Згідно з опитуванням 1999 року четверта частина населення ЄС вживає регулярно алкогольні напої. В Ірландії — це половина всіх громадян (52%). Найнижчий показник у південних країнах — в Італії (12%) і Іспанії (19%). Найменше курців статистика нарахувала у Швеції (22%), в Італії (27%) і Португалії (28%). «Середньоєесівський» показник тих, кто курить, становить 34%. Що робить ЄС задля того, щоб покращити ситуацію у сфері охорони здоров’я? Насамперед Євросоюз щорічно витрачає понад 50 мільйонів євро на поліпшення збору інформації, на обмін інформацією, на ознайомлення громадян із «оздоровчою» політикою. ЄС також фінансує дослідження задля того, аби вивчити, як задовольнити потреби кожного громадянина в питаннях здоров’я. Чисельність цих проблем (від надлишкової ваги до деяких форм раку) в кожній країні відрізняється. ЄС прагне посилити свою здатність захистити своїх громадян від інфекційних захворювань або ж від загрози біотероризму. Задля цього в травні 2005 року у Стокгольмі було створено Європейський центр щодо запобігання та контролю за хворобами. Таким чином ЄС прагне спростити мережу інституцій, які донедавна відповідали за охорону здоров’я, замінивши їх центральним органом, який був би здатен швидше реагувати на сучасні виклики — чи це буде якийсь поодинокий спалах захворювання, чи ціла епідемія. Приблизно третина хвороб у розвинутих країнах стає наслідком негараздів у навколишньому середовищі. Найбільше страждають від проблем довкілля діти, а також люди похилого віку. Нова стратегія Євросоюзу, схвалена в 2003 році, ставить за мету вирішення цих труднощів. Зокрема, проведення досліджень щодо вивчення зв’язку факторів довкілля і астми, алергій, дитячого раку, нервових розладів... ЄС, крім того, проводить активні кампанії з боротьби проти куріння. Так, уряди Євросоюзу погодилися заборонити будь-які форми реклами тютюнових виробів. «Сигаретним» брендам також заборонено спонсорувати будь-які заходи (що доволі поширено на пострадянському просторі). Право вільно подорожувати, жити чи працювати будь-де в ЄС не мало б жодного сенсу, якби громадяни не були упевнені в тому, що їм буде забезпечене лікування куди б вони не прибули. Взаємне визнання прав соціального страхування якраз і гарантує лікування будь-кому, якщо він знаходиться в іншій країні-члені (таке правило діє і в деяких державах Європи, які не входять до ЄС). Скористатися цими правами може бізнесмен, який вирушає у відрядження до іншої країни, або ж громадянин, який вирішив поїхати у відпустку до іншої держави ЄС. Для цього ви повинні лише пред’явити у лікарні спеціальну європейську картку страхування здоров’я.

«Дуже задоволені» Як за всіх цих умов живеться «середньостатистичному» громадянину країни ЄС? Соціологічні опитування, які проводилися в Євросоюзі в останні роки, свідчать, що більшість громадян ставляться позитивно до участі їхніх держав в Європейському Союзі. Опитування фонду «Євробарометр» показує, що вісім із десяти жителів ЄС цілком або дуже задоволені своїм життям, більшість із опитаних налаштовані оптимістично щодо свого майбутнього. Показник «дуже задоволених» в ЄС постійно зростає. Якщо, приміром, у 2002 році кількість цієї категорії європейців становила 19%, то вже в 2004 році — 23%. Число незадоволених за останнє десятиліття залишилося фактично незмінним і незначним — близько 4%. Матеріал підготовлено за допомогою прес-служби Представництва Європейської Комісії в Україні (www.delukr.cec.eu.int)


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також