Рівненські стрільці за підсумками минулого року, без перебільшення, окупували рейтинг журналістської популярності «П’єдестал». Олега Омельчука було названо найкращим спортсменом, а його тренера Сергія Бондаря — найкращим тренером. У суботу в ДЮСШ №4, а саме там основний центр розвитку кульової стрільби на Рівненщині, відбулося вручення відзнак. Це стало непоганим інформаційним приводом, аби поговорити про сьогодення цього виду спорту в області.
— Нинішній сезон для рівненських стрільців був дуже вдалим, — говорить старший тренер збірної області Сергій Бондар. — Ми виграли у командному заліку чемпіонати України серед дорослих, юніорів та юнаків. «Срібло» на чемпіонаті Україні серед дорослих здобула Людмила Ковальчук. На міжнародній арені радував Олег Омельчук. Він став бронзовим призером чемпіонату Європи, а також увійшов до числа восьми фіналістів Кубка світу. Також варто відзначити Андрія Сокола, який на чемпіонаті Європи серед юніорів став четвертим. Тобто традицій ми не втрачаємо, нині у нас є п’ять спортсменів, учнів ОШВСМ, які показують високі результати. Також у нас є щонайменше три претенденти на участь у чемпіонаті Європи, до того ж, сподіваюся, буде Рівне представлене і на чемпіонаті світу, який проводиться раз на чотири роки. — Яка загалом нині ситуація з кульовою стрільбою в області, де основні осередки? — Загалом є три осередки — у Рівному це ДЮСШ №4 та «Динамо», а також у Кузнецовську. У місті атомників хороша база. У них з’являються перспективні спортсмени, але до дорослого рівня вони не доходять. У «динамівському» тирі нині застій, до збірної вони нікого не делегують. Умови там не надто хороші, опалення немає. Прикро, адже ще не так давно саме «Динамо» було номером один у кульовій стрільбі області. Що стосується тиру ДЮСШ №4, де й займаються усі провідні спортсмени, то з нього ми намагаємося витиснути все, що можна. Тирок у нас невеликий, але теплий. — У нас багато класних спортсменів, але жодні всеукраїнські змагання у нас не проводяться, чому? — У нашому тирі десять щитів. Щоб провести чемпіонат України, лише, скажімо, у стрільбі на 50 м треба п’ять змін, а є ще стрільба на 25 та 10 м. Тобто змагання триватимуть зранку до вечора. До того ж у нас немає установки заміни мішеней. Тому проводити всеукраїнські змагання у нас нереально. База у нас непогана, але розширити її неможливо. — А яка ситуація з набоями, зброєю? — Набої ми придбали спортивно-мисливські. «Наймолодшому» з них 25 років. Діти їх калібрують, тобто доводять до потрібного калібру вручну. Хоча для змагань такі набої не годяться. Зброя у нас теж не надто молода. Найновішому малокаліберному пістолету — 20 років. Цю зброю на території колишнього Радянського Союзу вже і не випускають. Пневматичною зброєю ми більш-менш забезпечені — кілька сучасних пістолетів орендуємо у збірної, плюс ОШВСМ купила два хороші пістолети. З іншого інвентарю ми маємо комп’ютерну приставку, щоправда, сам комп’ютер зламався. Будемо сподіватися, хтось нам подарує новий. Мішені у нас ще з радянських запасів. — Чому на Рівненщині розвивається кульова стрільба переважно з пістолета? — У Кузнецовську є й гвинтівка. Провідна спортсменка Оксана Ткачук вийшла з декрету, і є надія, що у цій дисципліні у нас теж будуть результати. А загалом у гвинтівочників за останні роки багато що змінилося. Усі почали стріляти у костюмах, вартість яких тисяча євро і більше. Для гвинтівок потрібні значно якісніші набої. Тобто це більш дорога дисципліна, і саме тому чимало тренерів-гвинтівочників перейшли на пістолет. — Чи складно нині дітей зацікавити стрільбою? — Раніше було легше, адже не було комп’ютерів та інших розваг. Найскладніше на першому етапі, коли багато імітаційних занять. Вже коли у юнака починає щось виходити, тоді й прокидається інтерес. — Чи можете одразу неозброєним оком визначити, у кого є хист до стрільби, а в кого ні? — Є діти без координації, їх хитає, як на палубі, таким і набої давати немає сенсу. А є такі, що вже з другого тренування показують непогані результати. Звісно, природні дані — це важливо, але не менш важливим є регулярне відвідування тренувань, наполегливість. Скажімо, Олег Омельчук, коли прийшов, був перший рік нічим не кращим, ніж інші 5-6 чоловік. Ті хлопці розбіглися, а він досяг олімпійського рівня.
