Сергій Хрущов: «Крим вам не батько подарував, а Єльцин»

2063 0

Ми у соцмережах:

Сергій Хрущов: «Крим вам не батько подарував, а Єльцин»

Син легендарного керівника Радянського Союзу Микити Хрущова — про те, що його батько зовсім... не бив черевиком по трибуні й не дарував своїй дружині Крим, а також про його зустрічі з бійцями ОУН-УПА і роль у «Кубинській кризі».

— Про вашого батька шириться чимало легенд, наприклад, кажуть, що Київське водоймище він побудував для своєї дружини. Вона хотіла жити біля моря, і їй зробили такий подарунок... — Ніколи про таке не чув. Київське море з’явилося через багато років після того, як ми виїхали з Києва. Але це не найбезглуздіша історія про Микиту Хрущова. На мій погляд, найнеправдоподібніша розповідь — це те, що він бив черевиком по трибуні ООН і кричав: «Ми вас поховаємо!». Коли я кажу своїм студентам, що це придумано американською пропагандою, піднімається кілька десятків рук і мені говорять: «Ми навіть бачили це по телевізору». Але до мене якось звернувся телеканал NBS, і я попросив у них цей запис, для архіву. Вони кивнули: «Жодних проблем», але через годину попросили вибачення і сказали, що нічого такого не знайшли. — Що ж було насправді? — За батьком йшов натовп журналістів, і один з них наступив йому на п’яту. Микита Сергійович не став одягати черевик, оскільки був людиною товстою і без «ложки» зробив би це з великими складнощами. Він просто залишив його на доріжці і пішов на своє місце. Я розмовляв з жінкою з обслуговуючого персоналу, яка була свідком цієї «НП», і вона розповіла, що пізніше принесла Хрущову черевик на таці, накривши серветкою. Я був через багато років у тому залі, й мені також було важко взутися — настільки там вузька відстань між кріслами. І не забувайте, що глава СРСР був під прицілом фотокамер, а значить, не міг допускати приводів для комічних знімків. Отож коли батькові не давали слова, він спочатку підняв руку, потім — черевик, а далі почав ним легенько постукувати. Але, погодьтеся, злегка вдарити по столу, щоб привернути увагу, і тарабанити з криками — різні речі. Ще один міф стосується того, що Хрущов поставив світ під загрозу ядерної війни, розмістивши ракети на Кубі. Потом, мовляв, президент Кеннеді «показав йому кулак», Микита Сергійович ракети забрав з переляку, і його зняли з роботи. Це суто американське трактування. Було зовсім по-іншому. Куба була для СРСР — як Західний Берлін для Америки. Непотрібний клаптик землі на ворожій території. Але якщо його не захистити — втратиш обличчя. Плюс Хрущов думав, що американці повинні вважати СРСР рівноцінним суперником. Але це не можна випросити, це можна було одержати, здійснюючи на США тиск. Була політика криз, і СРСР дав сигнал — нападете на Кубу, буде серйозна війна. Далі відбулися переговори: обидва керівники були тверезі і розумні, вони поторгувалися і прийшли до угоди: «Ви на Кубу не нападаєте, а ви забираєте ядерну зброю». Після цього де-факто американці визнали Союз рівним собі. Але до останнього часу, переказуючи події тих днів, усі йдуть по американському шляху... Як кажуть: «Я терпіти не можу американських фільмів, але все одно їх дивлюся». — А що скажете про передачу Україні Криму? — Чого тільки з цього приводу не придумали! І що Хрущов зробив подарунок дружині-українці, і що намагався заручитися підтримкою секретарів українських обкомів... Насправді у той час будували канал, і вели його не з Волги, а з Дніпра. Щоб простіше було керувати роботами, виникла ідея перепідкорити півострів, причому це випадково збіглося з 300-річчям Переяславської Ради... Я часто кажу з цього приводу: «Уявіть, що дідусь переставив комод з однієї кімнати в іншу, а потім онук сп’яну частину квартири продав. А наступного дня кричить: «Якби ти, старий дурень, меблі не пересунув...» Адже ані Хрущов, ані його оточення не уявляли, що СРСР буде зруйновано і «комод» піде з «квартири». А якщо росіяни на цю тему переживають, то ми знаємо, як у Біловезькій Пущі три керівники домовлялися про розвал Союзу. Кравчук тоді запитав у Єльцина: «А як із Кримом вчинимо?», той відповів: «Та забирай». Так що подарував вам півострів не Хрущов, а Борис Миколайович, ставте йому пам’ятник. — Яка ваша думка щодо бійців ОУН-УПА, адже саме Хрущов боровся з ними?.. — Для мене особисто ці люди — вороги, як і радянські партизани були ворогами для Рейху. Ці люди боролися проти СРСР, і країна боролася проти них. Це була війна з тероризмом. Батько тоді розповідав: «Я їду в село, поговорити про мир, розмовляю і знаю, що в них у «схроні» лежать гвинтівки. Ми виїдемо, стемніє, і знову почнеться стрілянина». Сьогодні у вас незалежна держава, і ви формуєте своє ставлення до цих бійців. Але для багатьох людей, як і для мене, порівнювати тих, хто воював за Радянський Союз і проти нього... Я цього не приймаю. Але це — моя історія. Моя адреса не дім і не вулиця, моя адреса — Радянський Союз. — Як поставилися у свій час до вашого від’їзду за океан? — У Росії є ціла школа за обвинуваченням у зрадництві... Звичайно, я переживав, коли говорили гидоту, причому несправедливо, але намагаюся ставитися до цього з гумором. Є американці, які вважають, що їхня країна виграла від мого переїзду (от вже ніколи не думав про такий поворот) — мовляв, одержали хорошого вченого. У мене два паспорти — американський і російський, але я вважаю себе патріотом, мене хвилюють долі і Росії, й України, навіть не знаю, що моєму серцю ближче. Я і студентам лекції читаю про ситуації у вас. Розповідав, що коаліція Прибют не відбудеться — занадто різнорідні сили в них. І я не бачу в тому, що у вас відбувається, трагедії. Хіба що «коаліціантам» вдасться остаточно розвалити економіку. Будуть вибори, і відповідно до логіки демократичного розвитку, переможе Партія регіонів, якщо, звичайно, не буде підтасовок. Так в Америці після республіканців прийшли демократи. Завжди коливається — одні-інші. А те, що відбувається зараз, повторення світової історії: давні партнери борються один з одним, згадайте Леніна і Троцького. Я, до речі, вважаю, що Україна демократичніша, ніж Росія. У вас не партія влади, а дві групи лідерів. До речі, в Америці приблизно те ж саме, що у вас: половина країни за республіканців, половина — за демократів. Вони одне одного ненавидять. От один мій приятель розробляє своє генеалогічне дерево і скаржиться: «Уявляєш, я з’ясував, що пра-пра-прадідусь був республіканцем». — Вас торкнулася криза? — На мені вона не дуже позначилася, у мене контракт на три роки. Але недавно був у молі... Як це правильно сказати українською... у торговому центрі, і половина магазинчиків зачинена, коридори — темні. Мій приятель, власник ресторану, каже, що важко. Боялися 8% безробіття, а вже дев’ять із гаком. Але ніхто особливо не нарікає, злочинність не зростає. Всі сподіваються, що уряд якось викрутиться. — Ви не думаєте про те, щоб повернутися на Батьківщину? — Ніхто не знає своєї подальшої долі. Поки повертатися не збираюся... Ми живемо не в країні, а у своєму невеликому світі, у дружньому колі. У мене він складається на 80% з російськомовних. У мене тут робота, контракт. Студенти мене люблять. У Москві в мене є квартира, але я не люблю великі міста. Тут я можу вийти в дворик свого будинку, сісти в крісло, дивитися на бузок. У мене ділянка десять соток, невеликий ставок, де ростуть лотоси, лілії, плавають рибки. Є лазня, де ми паримося з друзями, були навіть віники, але в дружини з’явилася алергія на сухе листя і довелося від них відмовитися. У дворі є смородина, трохи винограду. Зараз півонії цвітуть. Місцевий соловей співає. Виходиш і радієш. У нас зелений район, я ходжу щодня кілька кілометрів без взуття. Я міський божевільний (сміється), раніше мені казали: «А раптом скло?», а я відповідав: «Ви покажіть, де тут що-небудь розбите!», і тепер босоніж ходить ще кілька сусідів. — З’явилися «американські звички»? — Нещодавно був у Москві, гуляв вулицями, парками і ловив себе на думці: «Я не повинен посміхатися тим, хто йде назустріч». В Америці є традиція: коли йде назустріч людина, ви їй — смайл, якщо вона дивиться вам в очі — здороваєтеся. Це нічого не означає, вважається, що так приємно людям. І в Москві було трохи незвично без цього. І ще я в Росії боявся потрапити під авто. У США, якщо ви підходите до краю тротуару, автомобілі зупиняються, а в столиці РФ водії вважають себе важливішими учасниками руху. — У Хрущових є якісь сімейні традиції? — Як таких немає, хіба що зустрічатися на Новодєвічьєму цвинтарі... Хоча раніше ми часто збиралися, навіть коли виїхали від батьків, збиралися разом за одним столом. — До речі, Микита Сергійович випити любив? — Я батька п’яним бачив двічі. Одного разу він повернувся з великого прийому, вдруге — від Сталіна. Йосип Віссаріонович часто запрошував гостей до себе на келих вина: і просто щоб провести час, і в розрахунку на те, що запрошений скаже щось зайве. Отож Хрущов намагався пояснити, що не п’є через хворі нирки, але Берія його осадив: «У мене теж хворі нирки, але я не відмовляюся», а товариш Сталін підвів риску: «Штрафну Микиті!». — Він розповідав вдома про «державні справи»? — Було дуже багато розмов, але не було обговорення когось з уряду. Тоді керівник держави був, скоріше, як президент великої компанії, думав не про баланс сил у парламенті, а як будувати, де сіяти. Я йому розповідав про досягнення науки. Висловлював свою думку про те, що він говорив. Іноді Микита Сергійович сприймав мої коментарі з цікавістю, іноді осаджував: «Помовчи». Він не вживав матірних виразів, і найстрашніша лайка в нього була: «Турок». А взагалі, він знав масу прислів’їв і іноді ставив перекладачів у глухий кут. Горезвісну «кузькіну мать» якось переклали буквально, як «матір Кузьми», а «всякого кулика», який своє болото хвалить, заміняли на «всяку качку», і навіть «всяку змію». СРСР ДОСІ ПРОТИВНИК США. Розмовляючи із Сергієм Хрущовим, ми поцікавилися: «А що було б, якби першого секретаря КПРС не змістили?». «Він сам збирався піти через рік-півтора. Він задумав кілька реформ, наприклад, на керівні посади могли б обирати лише на два терміни, — розповідає Сергій Хрущов. — Він хотів створити ще одну партію, щоб у комуністів з’явилися політичні суперники. Фактично перебудова почалася б ще в 1965 році. Не зашкодь моєму батькові, зараз у Союзі жили б краще, ніж у США. Дивіться, наприкінці правління Микити Сергійовича тривалість життя в нашій країні була вищою, ніж в Америці. Була так само найвища народжуваність за історію країни. Часто кажуть, що «цілина» була помилкою, але ж нині Казахстан — один з провідних постачальників зерна. А про військову силу СРСР свідчить те, що він досі є умовним супротивником: під час навчань американські військові борються з гіпотетичним ворогом, міць і розміри якого — один до одного, як у неіснуючого Союзу». РАКЕТОБУДІВНИК І ПОЛІТОЛОГ. Сергій Хрущов народився 1935 р. у Москві. Працював інженером, згодом став директором інституту, викладав у МВТУ, працював у КБ Челомея (авіакосмічна техніка), лауреат Ленінської премії. Він брав участь у розробці крилатих і балістичних ракет, а також у створенні супутників Землі і ракети-носія «Протон». Багато подорожував з батьком, і був свідком важливих історичних подій. У США живе з 1991 року, почесний професор університету Брауна у місті Провіденс. Читає студентам політологію, розповідає про події на пострадянському просторі, вважається авторитетним експертом у питаннях «Карибської кризи» і СРСР. Одержав американське громадянство, при цьому має російський паспорт. На Батьківщину приїжджає приблизно раз на два роки.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також