Сергій Штурхецький: «Війна на порозі»

2551 0

Ми у соцмережах:

<b>Сергій Штурхецький:</b> «Війна на порозі»

Постріл гранатомета у вікно Рівненського військкомату пізнім вчорашнім вечором проголосив початок нової реальності, в якій житимуть мешканці області.

Вийськкомат_06_cr Що це було — спланований терористичний акт, безглуздий за визначенням і «попереджувальний» за призначенням чи хуліганський демарш озброєних бурштинокопачів/контрабандистів/заробітчан/тощо, — має з’ясувати слідство. Можливо, ми станемо свідками якогось викривального процесу, можливо, навіть «російського» сліду, хоча зрозуміло вже зараз, що ця задачка буде важкою для розв’язання нашим правоохоронцям, які в більшості до цього вправлялися у знятті штрафів за проїзд Соборною та «спецопераціями» із зачистки базару від бабусь. І все ж, хороші слідчі в міліції ще залишилися. А теракт — він же як звичайний злочин — підготовлений або спонтанний, залишає сліди, речові докази. Тому і розслідувати можуть звичайні слідчі. Підсилені, звісно, спецгрупою зі столиці. Однак у теракті є важливими інші — політична та інформаційна — складові. І відповіді на запитання, які ставлять ці наслідки пострілу, повинні дати не міліціонери чи працівники СБУ, а ми — звичайні городяни і мешканці області. По-перше, — розрахунок на паніку. Знову ж таки, навіть якщо постріл був ситуативним, «п’яним» (при наявності такої кількості зброї в країні це можна легко припустити), інформаційні ресурси, фінансовані сусідньою державою, зроблять з цього чергову страшилку. Якщо ж постріл був навмисним, то інформаційна кампанія стане, за кремлівською традицією, просто іншим продовженням теракту — в соцмережах, телебаченні, чутках. До речі, за оперативністю і характером сьогоднішньої інформаційної реакції на рівненський постріл можна буде зробити опосередкований висновок стосовно плановості/позаплановості теракту. ОРТ розповість «правду» — запасайтеся попкорном. До речі, у чомусь вони — і свідомі і несвідомі московські троллі — будуть праві, а саме: війна не має кордонів у ХХІ столітті і почуватися безпечно не може людина ні в Маріуполі, ні в Рівному, ні в Парижі. Але питання тільки, а що ми відповімо на цей виклик? Панікою? Цього від нас вони і чекають. А, може, — організованістю і свідомістю? Пильністю? Мобілізацією правоохоронців на виконання своїх прямих обов’язків із забезпечення безпеки громадян? По-друге — розрахунок на мовчанку. Наші «силовики» звикли давати журналістам дозовану інформацію. І то не завжди. І без надміру інформації журналісти розкопують дані про доходи, фотографують неправильно припарковані авто... «Шкодять», одним словом... А що вони будуть робити, коли інформації отримають більше? Страшно і подумати начальству в погонах. Це — щодо особливостей роботи із журналістами. А от щодо народу — щоб поговорити з тим самим народом — так то ще важче. Тільки-но розпочався процес формування громадських рад при правоохоронних органах, тільки-но почалося змінюватися ставлення до людей і до їх проблем... Але мовчати не можна. Потрібно говорити. Відверто. Бо рівняни, як і українці загалом зросли, змужніли і навіть багато в чому переросли своїх правоохоронців і політиків. Рівняни мають чудовий досвід самоорганізації і самодисципліни, і тільки з цими їх властивостями і з їх допомогою правоохоронці можуть знайти і виконавців цього злочину, і попередити будь-які інші. ...Зрештою, може все виявитися банальніше. І не гранатомет підствольний то був, і не терорист. Як кажуть: яке село — такі й теракти... Але ситуація довкола така, що у нас вже не залишилося часу для жартів. Потрібна постійна пильність і організованість. І спокій. Якщо ж все-таки — теракт, то і у цьому факті можна знайти підстави для стриманого оптимізму (як це не дико звучить у нашій ситуації). Вочевидь, ВВХ із своїми терористами на Донбасі видохся вкрай і шукає способи іншого продовження війни, перенесення терору на інші області України, сіяння паніки. Значить, не все так погано і наші ЗСУ виявилися йому не по зубах. Що ж нам робити? Насамперед, не нарікайте на міліціонерів чи СБУшників. Вони такі є, як є. Вони — теж віддзеркалення хворого українського суспільства, яке у військових умовах бореться із своїми болячками. І як змінюється і виліковується суспільство, так змінюються і виліковуються вони. Поступово прийдуть нові люди. А зараз — підкажіть, допоможіть. Бо це — наше місто, наша зона відповідальності перед нашими батьками і нашими дітьми. І якщо хтось думав, що його не зачепить, що можна стояти осторонь допомоги армії і країні — ви помилялися. І якщо хтось думав, що все обмежиться тільки військовими операціями на Сході, а терористична загроза є міфічною — ви помилялися. У нас такий сусід. Це не добре і не погано. Так є. Маємо жити з цим, сприйняти це як плату за те, що належимо до українського народу і хочемо самі визначати розвиток своєї держави. Маємо жити в постійній готовності захистити свої переконання і своїх рідних. Якщо хтось не усвідомлював цього раніше, то має зрозуміти тепер, коли війна на його порозі.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також