Робота в НАЗК, як і рік тому, нагадує швидкісне розбирання завалів із невиконаних вчасно завдань із паралельним (мабуть, вночі) формуванням стратегічного наративу нової інституції. Але іншого виходу, щоб позбутися хронічного відставання (не тільки від календарного плану, але і від очікувань суспільства) немає.
Забезпечуючи 1) безперебійну роботу системи подачі електронних декларацій під час другої хвилі декларування, потрібно водночас 2) розгортати масовану роз’яснювальну роботу для залучення і початку дієвої роботи викривачів із числа громадян та 3) уникнення конфлікту інтересів із числа державних службовців, 4) досягти планомірних результатів у роботі з фінансуванням політичних партій і 5)вийти на презентацію обґрунтованої Щорічної доповіді, що чітко окреслить тактику і стратегію антикорупційної політики.
Свою роль при цьому вбачаю у поєднанні операційного та стратегічного підходу і сподіваюся використати свій досвід з налагодження стратегічних комунікацій, роботи в громадах, науковому обґрунтуванні розробки концептів та просвітництва в презентації програм для суспільства.
Повертаючи Довіру….
Написання текстів про планування роботи НАЗК перетворюється на заняття, схоже на телесеріал. Із своїми законами жанру («чим далі – тим страшніше»), із своєю драматургією («німі сцени») і рефренами («нам заважають»). Дещо змінюються акценти, дещо змінюють головні дійові особи, але проблема залишається невирішеною, і – відповідно, натхнення у сценаристів може бути ще на багато серій. Тільки терпіння, схоже, все меншає в аудиторії, для якої, власне, пишеться цей сценарій. Мова йде про українське суспільство. І мова йде про кредит довіри, термін сплати за яким давно настав.
Не хотілося би займатися самоцитуванням, але якраз рік тому очевидною вже була проблема нестачі довіри українського суспільства до антикорупційних інституцій. Численні негаразди і незрозумілості навколо формування керівного складу НАЗК вже тоді суттєво знижували рівень довіри до новоствореної організації. Як не прикро це відзначити, за цей час виправити ситуацію не тільки не вдалося, але й, схоже, особливих спроб у цьому напрямі не велося.
Повернення довіри суспільства до НАЗК – це одне з головних стратегічних завдань, над вирішенням якого потрібно зосередитися, паралельно опрацьовуючи низку оперативних завдань.
Маючи унікальну ситуацію, коли антикорупційні інституції створені та набирають потужності, все ж доводиться констатувати все більше суспільне розчарування.
Інституційна криза в НАЗК має різноманітні вияви – і у простроченні дедлайнів, і у перманентних міжвідомчих суперечках, внутрішній неузгодженості в діях, розбалансованою роботою із громадськими організаціями та стейкхолдерами (в основному, - держслужбовцями).
Інституційні проблеми НАЗК були, вочевидь, закладені ще законодавчо, про що вже починають визнавати «батьки-засновники» вітчизняного антикорупційного законодавства. І, мабуть, логічним є пошук нових або удосконалених механізмів роботи таких специфічних організацій як НАЗК. Але поки триватиме цей пошук і, можливо, змінюватиметься законодавство, варто пам’ятати про те, що основні причини функціональної нездатності організації не завжди вирішуються лише нормативним шляхом. Наклавши на існуючу матрицю знищеного в Україні держу правління нові структури, не варто сподіватися на ефективне виконання ними своїх функцій. Поки в більшості інституцій панує не процедура, а традиція, лише законодавчими змінами важко чогось домогтися.
Показовий приклад – неефективність (за деякими оцінками) колегіальної форми прийняття рішень в керівництві НАЗК. Не сам метод прийняття рішень поганий, а, вочевидь, ключовою особливістю є здатність членів НАЗК використовувати цей метод і відчувати відповідальність за прийняті (неприйняті) рішення. Саме тому лунають думки про зміни управлінської моделі на користь централізованої підпорядкованості. Мабуть, настав вже час і проведення аудиту функціоналу окремих департаментів.
Звісно, як державні службовці, члени НАЗК повинні підкоритися усім законодавчим особливостям і змінам. Але вихід з цієї ситуації є і в існуючій моделі, і не всі заходи були вжиті. Усі шляхи вирішення проблеми полягають у підвищенні відповідальності членів НАЗК. Цього можна досягнути тільки надзвичайною прозорістю роботи, відкритістю засідань і заходів, широкому залученню зацікавлених сторін і осіб. Перегляду потребує і застарілий функціональний підхід до розподілу обов’язків, який (вже очевидно) не виправдав себе.
Члени НАЗК також можуть взяти на себе додаткові зобов’язання етичного характеру, наприклад, певних зобов’язань щодо виконання завдань аж до відставки у разі невиконання. Неможливо також пояснювати суспільству необхідність збереження кожної бюджетної гривні, публікуючи водночас дані про свої зарплати і премії.
У той же час просвітницька і паблісіті-складова діяльності НАЗК повинна отримати проактивний характер, як і увага до головного людського капіталу Агентства – а це добровільні викривачі, громадські організації, доброчесні держслужбовці. Діяльність НАЗК ніяким чином не може обмежуватися однією будівлею чи одним містом. Особливо актуальною потребою в період другої хвилі декларування виглядає формування якісної регіональної мережі, яка, власне, і має проводити основний масив роботи.
Служіння суспільству…
Так, на жаль, НАЗК за рік не стало законодавцем антикорупційної моди, не всі важливі завдання були окреслені спекотним літом 2016 в порожніх приміщеннях покинутих офісів на бульварі Дружби народів. Так, на жаль, написані рік тому есе (мабуть, і не тільки мої, але й інших претендентів і претенденток) виглядають у чомусь наївними, але ще не здійсненими. Але вихід завжди є.
Велика роль для українського суспільства тягне за собою і завищені очікування і завищені вимоги. Можливо, якщо спочатку ці вимоги були незвичними, сьогодні настав час прийняти вимоги від суспільства. Недолуга мильна драма про «процес» боротьби з корупцією має зійти і з телевізійних екранів українців, і з нашого життя.
Навіть в існуючих законодавчих межах НАЗК це може зробити. Для цього потрібна лише одна умова – повернення Довіри суспільства і спільна з громадянами діяльність. НАЗК може закласти нову матрицю взаємовідносин в українській політиці (подолання політичної корупції), в українській держслужбі, в кожній громаді країни. І це велика амбіція і великий виграш. І це вартує того, щоб спробувати і перемогти.
Сергій ШТУРХЕЦЬКИЙ.
