Серіал — це добре! Прекрасна нагода відпочити біля телеекрану в товаристві відомих тобі героїв, хороші й погані якості яких тобі відомі заздалегідь, так само як і вчинки на екрані. Повний душевний комфорт, тим більше що хороший герой завжди переможе і залишиться живим. Бо завтра йому втішати нас у наступній серії.
Серіал — це добре! Прекрасна нагода відпочити біля телеекрану в товаристві відомих тобі героїв, хороші й погані якості яких тобі відомі заздалегідь, так само як і вчинки на екрані. Повний душевний комфорт, тим більше що хороший герой завжди переможе і залишиться живим. Бо завтра йому втішати нас у наступній серії. А тут ще преса специфічна розповість нам про актора, який грає хорошу чи погану роль, про те, якої масті його собака, чим фарбує волосся його тьотя і що вони їдять по вівторках. Все засерійовано за найвищим розрядом. Щоб приходив герой до нас щовечора. Він же практично свій. Не те що колишні Родріго та Маріанни, над нещасним телекоханням яких плакали жінки середнього віку в першій половині дев’яностих років. Навчилися наші й майже наші робити це не гірше, а навіть краще: смітники, наприклад, виглядають на екрані дивовижно реально, бо то смітники і є. Нема чого витрачатися на реквізит. Одне непокоїть. Запам’ятати немає чого. Щоб фразу яку чи діалог. Ясно, що сценаристу нема коли шедеври писати, бо ж катає на комп’ютері по дві серії на день. До того ж і слово, щоб оцінити, треба сказати не один раз. І подумав я оце вчора, а якби ці заповзятливі сценаристи та режисери були у нас років так із тридцять-сорок тому. Певно тоді у відомих пригод Шурика було б шістдесят серій щонайменше, а легендарні Нікулін-Віцин-Моргунов не вилазили б з телеекрана, знімаючись одразу в трьох серіалах. А Жеглов з Шараповим ловили Горбатого просто не знаю скільки. Наскільки б вистачило грошей у горілчаних спонсорів, у тих торгових марок, що ніяк нас не напоять оковитою. Про Штірліца й казати нема чого. Під рекламу пива він розповідав би Мюллеру не тільки казку про дитячу коляску, а й ще багато інших. Та й в тому кіно, де в баню під новий рік ходять, всі б встигли по десять разів один одного перекохати і навпаки. Добре було б. Напевно. Тільки не було б тоді пісень з тих кінофільмів, які співаємо й дотепер, не було б легендарних «приколів», які тоді «приколами» ще не називалися. І взагалі у нас би був не один Жеглов, а три, які б ло вили банди під різними прізвищами на різних каналах. І комедійних трійок було б декілька, як нині тих поп-ансамблів, що всі сили віддають вигадуванню назви, а потім тільки дригаються в такт музиці. Інколи досить привабливо дригаються, коли є чим це робити. До того ж і розповідають тепер у спогадах, що і Штірліца мав грати інший, і Жеглова, і Шурика. Просто вийшло так. Бо тоді одна лише телепрограма була, а тепер онде скільки. І на кожній по своєму герою-слідчому, героїні-красуні та герою-злодію. Були б гроші, а з акторами проблем не буде. І думаю я оце, а що це у нас на всіх каналах одних і тих самих політиків показують? Що, у тих торгових марок грошей не вистачає, зароблених на наших печінках? Хай би на кожному каналі по своєму прем’єру, по своєму президенту і спікеру. Думаєте, не змогли б? Власне, чекати недовго залишилось. Вже скоро з’являться на наших екранах нові герої, потіснивши героїв серіалів. Вони теж прагнутимуть нам сподобатись, їхні продюсери проводитимуть з ними зйомки і репетиції. А спонсори ра хуватимуть рейтинги. Це буде називатись виборами. Надходить час нової серії.
