Чи міг би Меладзе написати пісню про спалену живцем Оксану Макар? І щоб пісню ту співали на Х-факторі не у тужливому мінорі, а в бадьорому темпі хвацького мажорного маршу? Скажете — це маячня. А ось і ні. Така пісня існує з давніх-давен і всі ви її чудово знаєте — як в автентичному народно-хмільному, так і в естрадно-фольклорному виконанні. Їхали козаки із Дону додому. Обманули Галю, забрали з собою. Ой ти, Галю, Галю молодая…
Чи міг би Меладзе написати пісню про спалену живцем Оксану Макар? І щоб пісню ту співали на Х-факторі не у тужливому мінорі, а в бадьорому темпі хвацького мажорного маршу? Скажете — це маячня. А ось і ні. Така пісня існує з давніх-давен і всі ви її чудово знаєте — як в автентичному народно-хмільному, так і в естрадно-фольклорному виконанні. Їхали козаки із Дону додому. Обманули Галю, забрали з собою. Ой ти, Галю, Галю молодая… Чим все закінчилось, пам’ятаєте? Прив’язали Галю до сосни косами, назбирали хмизу, підпалили сосну від гори до низу. На цьому фоні миколаївські вар’яти просто гуманісти. Вони ж вважали, що спалюють труп. Навіть «свята» інквізиція під час аутодафе (спалювання живцем) часто вішала на шию приреченим мішечки з порохом, щоб зменшити страждання. Зауважте — паліями були не татари з монголами. Палили свої, уславлені степові лицарі. Чим же їм не вгодило беззахисне українське дівча? Не здогадувалася сердега, для чого її запрошують на лісову прогулянку? Пручалася, погрожувала вартою підстарости Чаплинського? Чи навпаки — все розуміла і йшла як на роботу? Але ось розплачуватися клієнтура не забажала — чи то ціна не сподобалася, чи якість послуги. А може, взагалі відіграло роль тривале перебування на чужині? Сказано ж бо, «їхали козаки із Дону додому». А на тому Дону понабиралися донських звичок, наразі — скіфського ставлення до жінки. З історії відомі непоодинокі випадки — вирушаючи в небезпечний бойовий похід, егоїстичні донці вбивали своїх громадянських співмешканок. Пісня, на жаль, не стала уроком, незважаючи на заклик «а хто дочок має, нехай научає, до пізньої ночі гулять не пускає». На жаль, не стане уроком і гучна історія Оксани Макар, не стане пересторогою для безлічі недосвідчених дівчаток, які, мов метелики на полум’я, летіли, летять і летітимуть на принадні вогні дорослого і небезпечного життя. …Юна, інтернет-залежна Віра тривалий час спілкується у Мережі з таємничим Кіберстранніком. Захоплене дівча знайомиться з віртуальним другом у реалі й вирушає з цим, по суті, незнайомцем у романтичну подорож до Криму. Ех, що не кажіть, мало її московська мама «лупцювала березовим прутом» — відключала Інтернет. Навіть балакучий водій-гопник із попутної вантажівки у пролетарсько-безцеремонній манері намалював юній особі можливі наслідки. Історія закінчується сумно і радісно водночас, а могла б закінчитися дуже сумно. Бо як співала молодь дурними голосами під вечірніми вікнами багатоповерхівок мого дитинства, «там, гдє любовь, там всєгда праліваєцца кровь». Любов — перша і, на мій погляд, основна з чотирьох новел, об’єднаних авторами у новій молодіжній трагікомедії «Шапіто шоу». Крім Любові, режисер Сергій Лобан препарує Дружбу, Повагу та Співробітництво. Препарує — геніально. Що не кажіть, кінохірург Лобан — це вам не Лобанов-інтерн. Молодий режисер на чолі молодої команди однодумців, більшість із яких навіть не професійні актори, по-феллінівськи феєрично розповідає непрості історії людських стосунків. Картина по вінця наповнена гротеском і сарказмом — різновидами гумору, які традиційно не сприймаються як плебсом, так і буржуазією. Тому я не можу адресувати її прихильникам хітового кіно, поціновувачам гумору Галустяна та Зеленського. Картину адресовано «продвинутим», творчим особам будь-якого віку. Її унікальність у тому, що це артхауз і мейнстрім одночасно. Кожна новела закінчується сумно: і любов, і дружба, і повага із співробітництвом зазнають комічного краху, але при цьому виділяють неймовірний заряд позитивної енергії. Окремим рядком хочу виділити 12 пісень саундтреку у виконанні акторів спільно з групою Karamazov Twins. Кожна з цих зовні примітивних, а насправді інтелектуально-іронічних пісень, завдяки виконавцям перетворюється на справжні міні-спектаклі — шедеври. Безперечно, Лобан зняв найяскравішу російську картину минулого сезону. Зняв в Україні — у Сімеїзі. Щодо України… Гей, там — у Києві, я вас прошу, відженіть від кінокамер іллєнківців. Все, що могли, вони сказали ще у минулому столітті. Годі товкти, мов воду у ступі, українське поетичне кіно. Дорогу — молодим та незашореним Лобанчукам, Лобанченкам та Лобановським!
