Нещодавно почув, що в Індії населення становить один мільярд триста мільйонів осіб. Приблизно, певна річ. Здивувався, бо у голові моїй міцно засіли шістсот мільйонів індійців. Саме стільки їх там було, згідно з підручником географії зарубіжних країн, яку я вивчав вже не пам’ятаю у якому класі. Звісно, за роки, що пройшли від того часу, як я ту географію вивчав, індійці склавши руки не сиділи. Але щоб так ефективно! Та я, власне, не про індійців, а про географію. Цікаво стало мені, скільки ж народу у інших країнах тепер? Узяв я шкільний підручник і не повірите: годину читав не відриваючись, і якби не на роботу, сидів би з ним і досі. Цікавіше, ніж детектив!
Нещодавно почув, що в Індії населення становить один мільярд триста мільйонів осіб. Приблизно, певна річ. Здивувався, бо у голові моїй міцно засіли шістсот мільйонів індійців. Саме стільки їх там було, згідно з підручником географії зарубіжних країн, яку я вивчав вже не пам’ятаю у якому класі. Звісно, за роки, що пройшли від того часу, як я ту географію вивчав, індійці склавши руки не сиділи. Але щоб так ефективно! Та я, власне, не про індійців, а про географію. Цікаво стало мені, скільки ж народу у інших країнах тепер? Узяв я шкільний підручник і не повірите: годину читав не відриваючись, і якби не на роботу, сидів би з ним і досі. Цікавіше, ніж детектив! Стільки змінилося у світі за ті роки, як я школу закінчив. Країни нові з’явилися, моря повисихали, річки русла поміняли, а про економіку годі й говорити. Я ж цього всього як слід не знаю. Так, із газет, із телебачення. Щось прочитаєш, щось побачиш чи почуєш, як про тих індійців. І дійшло до мене, що не знаю я сучасної географії. Знаю географію сімдесятих років минулого століття. А це я ще підручників з історії не дивився, з фізики, математики, хімії. Там теж купа всього нового, чого у мої шкільні роки просто бути не могло! По-хорошому, будь-який сумлінний старшокласник знає тепер більше, ніж знаю я із своїми атестатом, дипломом та життєвим досвідом. Один вихід — знову до школи йти. Так, саме до школи, бо самотужки перечитати нові підручники — це одне, а засвоїти інформацію — це зовсім інше. І хто мене візьме до школи? Хіба що директором. А я директором не хочу. Нецікаво директором. Це коли малим був, думав, що директор більше за всіх знає і більше усіх вміє. Тепер же знаю, що директору досить вміти запитати «чому не зроблено» і наказати «щоб було зроблено». Якщо правильно говорити ці слова розумно розставленим по місцях людям, то можна бути цілком успішним директором будь-чого. Бо хто запитає у директора, скільки населення в Індії? А у школяра запитають. Тому що школяр має знати більше, аніж його батьки, вчителі і поставлені над ними директори. Тому що дорослі вже своє зробили і просто ходять собі на роботу. А школяр, який щойно довідався про кількість населення в Індії, згодом буде робити таке, назви чому ми нині навіть не знаємо. Йому все треба знати, бо у нього все попереду. А у мене… Тому й хочу знову до школи. Або хоча б підручники вечорами читати.
