Ще заспіваємо!

983 0

Ми у соцмережах:

фото ілюстративне

У роки мого раннього дитинства, у першій половині шістдесятих, на вулицях Рівного вечорами було чути співи.

Особливо навесні чи влітку. Люди просто йшли компанією і співали – "Ой у вишневому садочку"… Або щось інше. Це не були якісь особливі компанії, тим більше не п’яні. Особливо запам'яталося, як співали на Набережній, де навпроти дитячої залізниці вечорами гуляли люди. Згодом співати стали менше, а десь на початку сімдесятих зовсім припинили.

Що це було? І чому цього потім не стало? Мені видається, що на початку шістдесятих люди співали від щастя. Від того, що просто можуть вільно ходити вечірніми вулицями! Усі були худі та бідні, але усі були щасливі! Ці люди пережили другу світову війну, післявоєнний голод, сталінський терор. І коли це все закінчилося, почали від щастя співати! Їхні діти, які народилися вже по війні, всього цього вже не знали. Їм було мало для щастя того, що навколо не стріляють і не заарештовують…

Тепер все змінилося. Ми за кілька днів оцінили, яке це щастя - бути просто живим і не боятися смерті. І коли все закінчиться, теж будемо співати!

Микола Несенюк

 


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також