Мабуть, у Рівному ще не було такого, щоб один виконавець приїжджав двічі поспіль з різницею в рік, причому в один і той же день. Рік тому на Щедрий вечір Руслана давала в місті концерт, зробивши для декого святкування Старого Нового року дуже оригінальним. Ніхто й подумати не міг, що на Щедрий вечір 2003 року та сама Руслана знову порадує рівнян своїм майже завжди усміхненим обличчям. Тим більше, що для цьогорічного виступу була підготовлена нова програма.
Ще на прес-конференції (таке в Рівному відбувається нечасто) Руслана ніби попередила — різдвяний тур «На Різдво до Львівського» готувався в останні дні старого року, одразу після виснажливих зйомок телевізійного фільму з аналогічною назвою, тому часу на якісну підготовку не було. До того ж у грудні було багато замовних концертів у східній Україні, де «Гуцульський проект» — екзотика, на кшталт африканських шаманів чи латиноамериканських сеньйорит. Для туру вибрали лише декілька міст — Львів, Івано-Франківськ, Рівне, Ужгород і Чернівці. А оскільки часу немає, то доводиться знаходити інші варіанти. Наприклад, брати з собою величезну «розігріваючу» команду. Але про це пізніше. Якщо говорити про Руслану Лижичко, то словом «співачка» тут обмежитись важко. Руслана давно стала явищем не лише українського шоу-бізнесу, а й всієї культури. Тільки вона вже шостий рік поспіль робить масштабні тематичні (різдвяні) проекти, постійно знаходячи нові шляхи реалізації пафосних ідей. Причому матеріалом для проектів є не щось десь вкрадене, а наша рідна українська культура — колядки, гуцульські пісні й танці, українська музика тощо. Тільки Руслана не пожалкує грошей і сил, щоб зробити ризикований «Гуцульський проект» і зняти надзвичайно дорогий кліп «Знаю я». Тільки Руслана має мрію зробити великий концерт у Карпатах. Після цього в неї ще залишаються сили, щоб перед концертом півгодини роздавати автографи, спілкуватися із своїми фанами, не відмовляючи нікому. Така відкритість на українській сцені — явище унікальне. Тому вдвічі радісніше від того, що Руслана в Рівне їздить доволі часто. Проте характер характером, але рівенський концерт був підготовлений «не дуже». Спочатку глядач півтори години був змушений слухати «розігрів». І якщо «Чорні черешні» разом із фантастичним голосом Юлії Тимочко, котрі виступали спочатку, глядача дійсно налаштували на гарний романтичний вечір, то десант із майже неідентифікованих львівських співаків рівнян втомив. Мабуть, найвідомішим з них був український варіант російського Андрія Губіна, теж Андрій, але вже Князь, оскільки колись на національних каналах щоденно крутили його кліп. Нічого путнього, окрім чергового переспіву саундтреку з фільму «Вогнем і мечем» «Мій соколе» публіка не почула. В цей момент можна було піти й випити в кафетерії кінопалацу пива чи кави, щоб налаштуватись на виступ Руслани. Коли ж львівські співаки сцену залишили, на вільне місце в яскравих костюмах під звуки футбольного «Карнавалу» вибіг шоу-балет «Життя». Танцюристи перевдягалися декілька разів протягом концерту, виступали як сольно, так і під спів Руслани, але позитивного враження не залишили. Деякі професійні рівенські хореографи потім казали, що не побачили в танцях на піснях «Аркан» та «Коломийка» та інших жодного елементу цих народних танців. Але звичайному глядачу це було непомітно, оскільки вся увага зосередилася на довгоочікуваному виступі Руслани. А вона була на висоті. Різдвяна принцеса концерт почала з колядки «Добрий вечір». Загалом, сучасні «хаус» ремікси традиційних колядок — це крок вперед української музики, тим більше, що поєднано все це з енергійністю та національним колоритом Руслани. Недарма, мабуть, її пісні зараз звучать на багатьох європейських дискотеках. Не могла Руслана серед нових композицій не заспівати свої відомі хіти. І одразу біля сцени почалися хороводи малих діточок та підлітків. Навіть найсуворіший музичний критик, дивлячись на це, розтанув би. В одну з невеличких перерв ведучий концерту запросив на сцену двох студентів-канадців, які приїхали в Україну обмінятися досвідом із місцевими спудеями. Із малозрозумілих реплік англійською колоритних гостей можна було второпати одне — Руслана «із гуд», українська культура «із супер». Більше нічого і не вимагається. Особливо хвилюючим було закінчення. Після загальної хвилі «біс» та «ще» Руслана заспівала «Ой летіли дикі гуси» а капела (уявити таке виконання важко, треба слухати). Для «вбитої» музикою та неповторним вокалом публіки це була «контрольна» пісня.
