Шість тисяч над землею...

1295 0

Наша газета вже розповідала, що недавно наші земляки рівнянин Ігор Парчевський та костопільчанин Юрій Кравчук здійснили сходження на найвищу точку Африки гору Кіліманджаро, встановивши там прапор України. Під час спілкування з рівенськими альпіністами нам вдалося дізнатися подробиці цієї мандрівки, а також чимало про таке захоплююче, а разом з тим ризиковане заняття, як альпінізм.

— Наше сходження на Кіліманджаро мало насамперед патріотичний характер, і відбувалося воно в рамках всеукраїнської акції «Прапор України на найвищі точки світу», — говорить Ігор Парчевський (ІП). — Раніше нам вдалося підкорити такі вершини як Монблан та Ельбрус. Поїздку до Африки планували ще у минулому році, але, як з’ясувалося, до Танзанії не пускають без сертифікату про вакцинацію від жовтої лихоманки, отож термін поїздки довелося перенести. — І як вам Кіліманджаро? ІП: — У технічному плані це нескладна вершина, більше доводилося боротися з висотою (найвища точка Африки — 5895 м. — С.Т.). На висоті 2800 м у третього члена нашої експедиції кіровоградця Олександра Щерби почала проявлятися гірська хвороба, його почало нудити, він не міг їсти. Проте Олександр все ж проявив мужність і завершив підйом. Найскладнішим був останній відрізок — 1500 м, ми вийшли опівночі й завершили сходження приблизно о сьомій за тамтешнім часом, який аналогічний московському. Усього сходження на вершину тривало 6 днів. На останньому відрізку відчувалася нестача кисню, на кожен крок робиш вдих-видих, усе робиш повільно. Один німець почав дуже швидко набирати висоту, що аж раптом не зміг рухатись, довелося його спускати. На такій висоті потрібно йти методом старої клячі: повільно, крок за кроком. Перед підйомом наші африканські гіди попередили, щоб ми брали з собою рюкзак не тяжчий 5 кг, я ж взяв 10 кг. Після 5000 м, як тумблер хтось увімкнув, не можу йти і все. Гід рюкзак забрав, і знову все норм ально. Хоча нормально — це досить умовно, адже при таких підйомах — ноги йдуть самі по собі, а голова — сама по собі. — Які відчуття переповнювали на вершині? — Радість через сльози, радість, що дух зміг подолати тіло, — приєднався до розмови Юрій Кравчук (ЮК). — Крім безпосередньо підняття ще щось запам’яталось? ЮК: — Подорож вийшла дуже цікавою, починаючи від польоту літаком до Амстердама. Приємно було летіти над Альпами, бачити ці гори і усвідомлювати, що ти там був. Сахара нагадала мені застигле море, у цей момент розумієш масштабність нашої планети. Досить незвично було за кілька годин із зими прилетіти у літо. Танзанія, де знаходиться гора Кіліманджаро, виявилась дуже колоритною країною. Якось їдемо, навколо пальми, савана, і раптом злетіли наші лелеки, які зимують у Центральній Африці. Там велика вологість, тамтешні ліси чимось нагадують ліси на Поліссі у травні. Основний дохід Танзанія отримує від своїх заповідників, скажімо, вхід на територію заповідника Кіліманджаро коштує 400 доларів США. Щодо людей, то місцеві жителі виявилися досить привітними. Абсолютно незнайомі танзанійці питають, як справи, пропонують воду, яка там у дефіциті. Є такі, які непогано обізнані про Україну. Дехто дивувався, що у нас не ростуть банани та кава. Готелі, зовні вкриті тростиною, виглядають досить скромно, всередині ж повний ком форт і сервіс. — А як харчі? ЮК: — Попробували чимало нових овочів та фруктів. Ми, до речі, привезли з собою сало та горілку, якими пригощали танзанійців. Вони від випитої на 13 чоловік пляшки добряче «окосіли». ІП: — Дорогою назад їздили до Індійського океану, де на вітрильнику плавали на безлюдний острів, точнісінько такий, як у телепередачі «Останній герой». Уявляєте, температура води біля берега 45 градусів, а за кілька днів у Рівному тебе чекає мінус десять. — Що підкорюватимете далі? ІП: — На планеті є обмежена кількість людей, що підкорили усі найвищі вершини континентів, якими, крім Ельбрусу, Монблану та Кіліманджаро, є Еверест в Азії, пік Вінсон в Антарктиді, пік Костюшка в Австралії, Мак-Кінлі в Північній та Аконкагуа в Південній Америці. Звісно, хотілося б підкорити усі ці вершини. Щодо найближчих планів, то наступною нашою вершиною стане або пік Костюшка, або Аконкагуа. — Ви вже чимало років займаєтеся альпінізмом і туризмом, є якісь найулюбленіші місця? ІП: — Дуже подобається на Алтаї, де стик Монголії, Китаю та Росії. В жодному іншому місці я не зустрічав, щоб льодовик спускався прямо до лісу. На другому місці наші Карпати, куди ми ходимо щороку. Якщо говорити про екзотику, то у цьому плані мене вразили Африка та Якутія. Щодо високогір’я — вразив Памір. — Чи багато у Рівному туристів та альпіністів, подібних вам? ІП: — Десь чоловік двадцять. Був період, коли люди перестали займатися туризмом та альпінізмом, проте зараз відбувається деяке відродження. Дух романтики був і є, адже не хлібом єдиним живе людина. Остання наша експедиція була проведена в пам’ять рівнянина Олександра Макарова, який рівно десять років тому зник під час підкорення піку Комунізму. Він був першим рівнянином, який піднявся на семитисячник. Отож сходження на Кіліманджаро ми присвятили йому.


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також