У кожного з нас є звички, які спричиняють незручності. Не для себе, а для тих, хто довкіл. Багато років не можу позбавитися від вчительської звички виправляти граматичні помилки, чи то усні, чи то письмові.
У кожного з нас є звички, які спричиняють незручності. Не для себе, а для тих, хто довкіл. Багато років не можу позбавитися від вчительської звички виправляти граматичні помилки, чи то усні, чи то письмові. Роблю це якось автоматично, вже потім думаючи, а навіщо? Ну зауважу я співрозмовнику, що не можна казати слово «феномен» з наголосом на останньому складі. Що людина подумає? Правильно, вважатиме, що я хотів принизити співрозмовника і показати всім його неосвіченість і безграмотність. І спробуй переконати людину в тому, що це не так. Марна справа, така сама марна, як примусити людей називати купюру у своєму гаманці гривнею, а не «гривнем», яких не існує у природі. Бо ж безграмотні у нас в основному великі начальники. Бо їх ми чуємо, і в них багато хто вчиться. Ну каже великий голова по телевізору, що виділили туди-то стільки-то тисяч «гривнів». Яка різниця? Аби виділили. Аби портрет Кучми був на потрібному місті за лівим плечем у кутку екрана, а за правим бойовий заступник щоб стояв. Якщо сам глава держави публічно у присутності путіних-назарбаєвих плутається у прислів’ї про синицю та журавля, обзиваючи першу горобцем. Хто насмілиться підказати, що немає, мовляв, Леоніде Даниловичу, такого прислів’я про горобця у руках і синицю в небі. Мовчать. Навіть цитують інформагентства крилаті президентські слова. Академіки вже, напевно, дисертації готують з приводу нового відкриття в усній народній творчості, яке зробив наш всенародно обраний. Хоч відомо загалом, що з творчістю народною у нього не дуже. Якщо не вважати за творчість ті слова веселі на відомих плівках, про «падонка висшей мєри», який «абарзєл». Або спробуйте підказати у магазині продавцю, що у них на ярлику помилка, що не буває «сметани вагової». А це що? — резонно тикає мене у відповідь продавець просто у відро з апетитною такою сметанкою свіжою. Тим самим затверджуючи неіснуюче правило граматики. Як пояснити йому, що не можна неграмотно називати сметану? Як донести вміння говорити і писати правильно, коли більшість народу в разі сумніву щодо назви каже просто: «ета хєрня». Наведене універсальне визначення може підійти до всього, навіть до пропонованих вам зараз рядків. Може, і не захоче вибагливий читач дочитуватись у цю, самі розумієте що, а краще в тисячний раз ознайомиться з новинами із життя гражданіна Кіркорова. Там у них ще гірше. Там вже каві стать змінили. Задовбалися наші сусіди пояснювати всім, що по-їхньому «кофє» чоловічого роду. Народ як казав «вкусноє кофє», так і продовжує казати. Плюнули там у Москві й постановили, що так тому і бути. Тепер «чорний кофє» у них може зватися «чорноє кофє». Яка різниця? Особливо коли тобі подали на таці не каву, а якусь бурду. А все-таки різниця є. Коли збираєшся говорити з потрібною людиною або маєш написати цій людині ділового листа, якось починаєш вибирати вирази, намагаєшся виглядати грамотним. Або схожим на цю людину. Може, і не винні люди у своїх помилках? Життя примушує? Навряд чи сільські дядьки, що виходять щодня на автотрасу з мішками картоплі, не знають, як цей продукт зветься. Але пишуть на шматках картону великими літерами «КАРТОШКА». Щоб водію за кермом транзитного КамАЗу було «понятнєй». Воно і «картопля» можна написати. Та щось підказує порепаному дідугану, що написати «картошка» надійніше, хоча й неграмотно. Тож і думають нині люди про те, як сказати чи написати не грамотно, а надійно. Щоб результат був. А я все виправляю і виправляю. Я не навмисно. Просто звичка така шкідлива.
