І що оце всі на того Мороза накинулись? Ну обдурив він, обдурив. І не вперше. І не востаннє. Але кого обдурив? Тих, хто сам хотів пошити його в дурні. І коли хтось у черговий раз захоче назвати сивого «соціаліста» підступним обманщиком, нехай озирнеться на себе. Згадає, як він сам не один, не два і не три, а багато-багато разів обманював, зраджував і при цьому називав це все зовсім іншими, пристойними словами. Бо ж якщо розібратися, то вся людська діяльність опирається на обман, ввесь наш прогрес.
І що оце всі на того Мороза накинулись? Ну обдурив він, обдурив. І не вперше. І не востаннє. Але кого обдурив? Тих, хто сам хотів пошити його в дурні. І коли хтось у черговий раз захоче назвати сивого «соціаліста» підступним обманщиком, нехай озирнеться на себе. Згадає, як він сам не один, не два і не три, а багато-багато разів обманював, зраджував і при цьому називав це все зовсім іншими, пристойними словами. Бо ж якщо розібратися, то вся людська діяльність опирається на обман, ввесь наш прогрес. І якби люди не вміли обманювати, то ми б і досі лазили по деревах, добуваючи собі харч виключно фізичною силою. Не вмикаючи зовсім голову. Бо ж тільки головою можна додуматись не стрибати за птахом до неба, а заманити його у заздалегідь сплетену сітку. Тобто не в чесній і відкритій боротьбі наздогнати птаха (що неможливо), а обдурити нещасну птицю. І з ведмедем боротися сил ні у кого не вистачить. А ось викопати цьому ведмедю яму і загнати його туди обманом — прямий шлях до перемоги. А рибалки наші тихі й мирні, ті, що з вудочками? Хіба вони не обманюють підступно дурненьку рибу, підкладаючи під їжу гострий гачок? Яку людську діяльність не візьми, все на суцільній брехні побудовано. Смішний школяр заглядає у шпаргалку на іспиті. Що він робить? Якщо об’єктивно — намагається грубо надурити вчителя, приховавши відсутність знань. Можна всі ці приклади продовжувати, але навіщо? І так зрозуміло, що різниці між правдою і брехнею, по суті, немає. Ми самі цю різницю встановлюємо. І не назавжди, а тимчасово, відсуваючи її у той чи інший бік залежно від того, що нам саме зараз потрібно. Про владу й говорити годі. Візьміть будь-якого начальника. Він нічим не кращий за своїх однолітків, які начальниками не стали. Однолітки можуть навіть знати і вміти набагато більше. Але вони не зуміли вчасно зорієнтуватися і трошки збрехати, коли треба. А він, начальник нинішній, зумів. І тепер дивиться довкіл на таких, як сам, аби встигнути першим всіх обдурити, коли нагода трапиться. Інакше так і сидітиме простим начальником. А хочеться бути не простим, а головним, самим головним, зовсім головним. Що, слова я не так складаю, посад таких немає? Не кажіть. Якщо почитати назви посад нинішніх наших зверхників, то кожна друга назва посади невідомо що означає, так і підштовхуючи щось при нагоді прибрехнути. Ну обнімуться тепер Ющенко і Янукович. Нарешті. І чого було не зробити цього одразу, не колотити народ, не викликати непотрібних хвилювань напередодні збирання урожаю. І що б то було? Якби два Віктори домовились ще у 2004-му? Якби вчинили чесно і порядно? Нічого б не було. А так, методом обопільної брехні вони нам революцію ніби влаштували, на увесь світ нас прославили. Всієї різниці — хто саме першим встиг кого надурити. Коли ж питання знову стало ребром, коли два Віктори знову заплутались і не знали, що робити, прийшов більш досвідчений брехун Олександр і показав всім приклад, як треба робити політику. І гроші. Там таку суму називають, що самому Морозом хочеться побути. Хоч п’ять хвилин.
