Найпоширеніші професійні захворювання менеджера не визнаються такими ані нашим законодавством, ані медичними документами, і сама держава поки не зобов’язує роботодавців надавати таким працівникам право на особливий режим праці, скорочений робочий час чи інші компенсації. І в даний час професійні захворювання білих комірців займають вкрай вузький сегмент досліджень в галузі професійної патології як наукової дисципліни.
Немає поки медстатистики Найпоширеніші професійні захворювання менеджера не визнаються такими ані нашим законодавством, ані медичними документами, і сама держава поки не зобов’язує роботодавців надавати таким працівникам право на особливий режим праці, скорочений робочий час чи інші компенсації. І в даний час професійні захворювання білих комірців займають вкрай вузький сегмент досліджень в галузі професійної патології як наукової дисципліни. Тому достовірних даних про кількісне та якісне співвідношення професійних захворювань в управлінській ланці організацій і підприємств поки що немає, і медична статистика з цієї проблеми перебуває на рівні розрізнених відомостей і науково необгрунтованих повідомлень про окремі захворювання у ЗМІ. І це незважаючи на той факт, що офісні працівники сьогодні — масова професія, їхня чисельність становить більше 60-70% всього працюючого населення. В Україні не вели таких досліджень, а от, наприклад, в Росії підрахували, що кількість офісних працівників, які звернулися протягом періоду з 2007-го по 2010 рік до лікарів з різними скаргами, становила близько 470 тисяч чоловік.
Синдром хронічної втоми Окремо варто виділити нещодавно «відкрите» інфекційне захворювання, яке асоціюють із професією менеджера. Це захворювання відоме під назвою «синдром менеджера», оскільки вперше про нього заговорили після того, як в 1986 році в курортному районі штату Невада (США) звернули увагу на хворих цим синдромом. Це були молоді, успішні люди, які страждали від незрозумілої втоми, що не зникала й після відпочинку. Але мовою медичної термінології ця патологія сьогодні звучить як синдром хронічної втоми, або СХВ, і виникає не тільки у людей, зайнятих адміністративно-управлінською діяльністю, хоча й виявляється у них набагато частіше, ніж у інших. Спочатку коротка довідка про це захворювання. У 1988 році американські дослідники в культурі лімфоцитів, виділених з периферичної крові 11 осіб, виявили вірус, який отримав назву ВГЧ-6. Враховуючи його тропізм до Т-лімфоцитів, він був віднесений до підродини гама-герпесовірусів. Етіологічна роль в патології людини вірусу герпесу людини 6 типу доведена відносно двох самостійних захворювань: раптової екзантеми у дітей раннього віку та синдрому хронічної втоми у дорослих. Пізніше була доведена етіологічна роль ВГЧ-6 у виникненні даного синдрому. Хоча до цього часу залишається неясним, чи пов’язаний синдром хронічної втоми етіологічно з інфікуванням вірусом герпесу людини 6 типу, чи хвороба є наслідком реактивації латентної інфекції, тобто ВГЧ-6 відіграє патогенетичну роль. На відміну від раптової екзантеми, синдром хронічної втоми — хвороба дорослих. Захворювання передається різними шляхами. Насамперед часте виявлення вірусу герпесу людини 6 типу в слині практично здорових людей говорить про можливість повітряно-краплинного шляху передачі. Сприйнятливість до вірусу герпесу людини 6 типу спільна. Захворювання починається з підвищення температури тіла до субфебрильних цифр, вираженої нічною пітливістю. На цьому тлі відзначаються помірні катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів, генералізована лімфаденопатія, а в подальшому психічні розлади, що проявляються пригніченістю, порушенням сну, рівноваги. Хворі із зусиллям виконують свою звичайну роботу через виражену слабкість і швидку стомлюваність. У 85-90% хворих розвивається хронічна слабкість, яка веде до повної втрати працездатності.
Ми поки що тварини... А от що говорять експерти про нещастя, що спіткало офісних трудоголіків. Так, наприклад, психотерапевт, нарколог, член психоаналітичної асоціації Яків Дорожкін вважає, що у синдромі менеджера винні середовище та сама людина. Саме порушення біологічної рівноваги усередині організму він називає головним чинником, що провокує СМ. Механістичність роботи, переживання за стан бізнесу, страх звільнення або страх банкрутства, штучне середовище проживання — все це впливає на психіку протягом декількох років і в підсумку призводить до стійкого порушення працездатності. «Ми як і тварини потребуємо сонячного світла, затишного житла, нам, як і раніше, приємніше жити серед природних звуків, кольорів і запахів, — каже Яків Дорожкін. — Навколишнє середовище сучасного трудоголіка, як правило, повністю суперечить цим умовам ». Якщо у людини спостерігається підвищена стомлюваність або постійна втома, відчувається емоційне виснаження, не полишає відчуття безвиході і безглуздості того, що відбувається навколо, зник інтерес до сім’ї, відпочинку, поїздок, книг, друзів, тваринам, природи — це ознаки СХВ. Але, мабуть, головна особливість, що дозволяє відрізнити синдром менеджера від звичайної депресії, — патологічна залежність від роботи та відраза до своєї професійної діяльності. При синдромі менеджера все, що пов’язано з роботою, викликає огиду: ранковий підйом, шлях на роботу, сам офіс, колеги, начальник, підлеглі, дратують їхні розмови, звуки факсу, принтера, телефонних дзвінків, остогидле робоче місце і електронний ящик, завалений повідомленнями. Це класичні ознаки СХВ, однак, як вважає Яків Дорожкін, такий хрестоматійний набір симптомів у житті зустрічається рідко. У реальності синдром менеджера обростає безліччю додаткових ознак, маскується під інші хвороби. «У нас як прийнято? Втомлюєшся на роботі — сам Бог велів випити ввечері для зняття напруги. Тому і лікується СМ нерідко як звичайний алкоголізм чи наркоманія. Або як затяжна незрозуміла інфекція. Замаскованих форм синдрому менеджера безліч», — розповідає Дорожкін. Він згадує, як наприкінці 90-х років серед його пацієнтів все частіше почали траплятися «нетипові» алкоголіки і «неправильні» наркомани. Їхня нетиповість полягала в тому, що вони, як правило, мали здорову спадковість і були прекрасно адаптовані до соціуму, тобто мали престижні квартири, нові іномарки і хорошу перспективу кар’єрного зростання. При цьому вони розраховували в житті тільки на себе і віддавали роботі весь вільний час. Усім їм було від 24 до 45 років. Ще одна нехарактерна ознака — при зміні обстановки алкоголізм і наркозалежність у таких пацієнтів минали самостійно і не вимагали специфічного лікування. Тепер лікар Дорожкін розуміє, з якою хворобою він мав справу. Сьогодні, як зауважують всі опитані експерти, синдром хронічної втоми — ще більш часте і типове явище, ніж п’ятдесят років тому. Напасть уражає не тільки власників і топ-менеджерів, а й керівників середньої ланки, і навіть рядових працівників.
У Німеччині боротимуться з емоційним згоранням на роботі Водночас у цивілізованих країнах з цією хворобою вирішили серйозно боротися. Так, Міністерство праці Німеччини почне з 2012 року масштабну програму з боротьби із синдромом емоційного згорання на роботі. Про це глава відомства Урсула фон дер Ляйєн заявила в інтерв’ю Saarbruecker Zeitung. За її словами, кожен третій німець, який достроково йде на пенсію, робить це тому, що психологічно не справляється з вимогами роботодавця. Більшість з них йдуть з роботи ще до 50 років, що є великою втратою як для компаній, так і для суспільства. На компенсацію за робочі дні, що випали, лікування і дострокові пенсії витрачаються мільярди євро на рік. Як передає Лента.ру, у ФРН роботодавцю загрожує покарання від штрафу аж до тюремного ув’язнення, якщо він порушує закон про охорону праці, зокрема щодо психологічного стану підлеглих. Цього вже достатньо, з погляду законодавства, отже, більш суворих законів уряд ухвалювати не планує. Проте як свідчать соціологічні дослідження, сім із десяти компаній не приділяють цій темі достатньої уваги: або не усвідомлюють проблему, або не розуміють, як з нею боротися. Зараз вихід на пенсію в Німеччині можливий з 65 років, проте з 2012 року цей вік почне збільшуватися на місяць щороку. У результаті, до 2029 року пенсійний вік буде збільшено до 67 років. Влада пояснює це збільшенням тривалості життя. Зі словами фон дер Ляйєн, за останні десять років кількість працюючих громадян старше 55 років зросла вдвічі, старше 60 років — на 150 відсотків.
