Подібних до Ютовців родин на Рівненщині небагато. А може, і зовсім немає. Три брати – Ігор, Сергій та Олександр, єдині сини у матері Марії – з початком війни пішли воювати. І так і не повернулися до цивільного життя: Ігор нині – кадровий офіцер, молодші брати – прикордонники.
Марії було непросто проводжати синів на війну, тривожно було чекати на звістки від них і кожного разу переживати все заново, коли сини поверталися у зону бойових дій. Проте навіть зараз, коли всі на мирній території, Марії болить – від несправедливості. Жінка, яка віддала своїх трьох синів на війну, уже третій рік добивається для них обіцяного державою – клаптя землі біля хати. Попри всі обіцянки, землю її синам так і не дають.
Брати Ютовці пішли в АТО у 2014 році. Старший Ігор, якому нині 30, на той час служив у десантно-штурмовій бригаді у Миколаєві – як випускник Харківського національного університету повітряних сил. Торік військовик перевівся до військової частини у Житомирі. Олександр та Сергій – двійнята. 17 вересня хлопцям буде по 28. Обоє на початку війни, як і нині, служили прикордонниками – і обох відправили на схід. Олександра демобілізували після осколкового поранення, проте за трохи він повернувся до служби у прикордонних військах.
Те, що сини Марії Ютовець – герої, жоден чиновник не заперечує. Проте аби відстояти їхні права, матері довелося розпочати власну війну проти бюрократії та несправедливості. Жінка все взяла на свої плечі, аби синам не довелося принижуватися перед посадовцями, які відмовляють їм, учасникам АТО, у виділенні землі. А причина лише в одному – місці, в якому живе родина.
Ютовці – із Крупового Дубровицького району. До райцентру від села – рукою подати, менше 10 кілометрів. Хата Ютовців стоїть неподалік околиці села, проте ближче до сусідніх Мочулиш, аніж до містечка. За кілька сотень від хати – незайнятий масив сільськогосподарської землі. Там Марія Ютовець і хотіла отримати ділянки для синів Сергія та Ігоря. Пораненому Олександрові землю у селі дали раніше, у 2015 році. Сергію та Ігорю спершу ж відмовлялися надавати взагалі, бо вони були прописані до військових частин в інших регіонах. Проте законодавство змінилося – і мати знову почала клопотати за синів.
- Щоб була для них згадка про їхнє геройство, - розповідає Марія. – Земля недалеко від хати, порівняно з іншими масивами, які біля села, родюча, тож тому родини учасників АТО, які є у Круповому, і хотіли, аби саме там роздали землю нашим чоловікам та синам. Масив має 29 гектарів, геодезисти, яких ми запрошували, розбили його на ділянки, і ми у 2016 році подали документи до Держгеокадастру. Керівник дубровицького відділення особисто у нас ці документи забирав. А за деякий час ми почали отримувати відповіді: землі неродючі, непридатні для використання та порушені. Коли ми звернулися за роз’ясненнями, нам заявили: на землях викопаний меліоративний канал…
«Меліоративним каналом», як озвучили у Держгеокадастрі, виявився рів, який вирили бурштинокопачі на початку 2017 року. Земля, яку мали би віддати атовцям, виявилася багатою на бурштин, тож на масив «накинулися» і дубровицькі, і приїжджі бурштинокопачі. Коли до них пішли сваритися родини учасників АТО, відстоюючи право на землю, ті заявили: мають дозвіл на користування «від Рівного».
- Після розмови з тими хлопцями ми одразу зателефонували до голови сільради, яка якраз була у Рівному, - продовжує Марія Ютовець. – Вона порадила викликати поліцію. Ми так і зробили, а поки та їхала, набрали ще нашого сільського землеміра. Думали, допоможе, а він бурштинокопачам сказав, що можуть працювали, бо земля «ні за ким не зарезервована». Відповідь поліції теж шокувала. Приїхавши на виклик, сказали, що якщо ні у нас, ні у бурштинокопачів немає документів на землю, то нам треба домовитися. Як домовлятися? Землю ж знищують. На наші наступні виклики полісмени взагалі не приїздили. Казали у слухавку, що «не експерти щодо землі». Ми поїхали до обласного управління Держгеокадастру, зайшли до кабінету начальника, Романа Мигаля, а він махнув на нас рукою: «Вийдіть з кабінету. Землі ніхто вам не дасть, бо вона порушена». І це ще не найгірше, що чули. У районному Держгеокадастрі нам сказали: «Хай дають землю ті, хто на війну посилав». Вже коли ми наробили розголосу, на наступній зустрічі Мигаль говорив з нами нормально. А ми ж не просимо ні квартир, ні автомобілів – лише землю біля села, яку на наших очах знищують. З цілого масиву, який мали виділити для учасників АТО, хіба гектарів чотири не порушили бурштинокопачі, бо ми самі цю землю захищали. Нам потім розказали, що за той масив начебто заплатили ті, хто бурштин видобував… Ми ж хотіли взяти землю для обробітку, щоб була нашим внукам на пам'ять, що їхні батьки воювали. А якби ми самі хотіли землю знищити, то хіба б документи виробляли?
У Держгеокадастрі зазначили, що землю зможуть виділити учасникам АТО тільки після її рекультивації. Марія Ютовець та мати ще одного бійця з Крупового Галина Денека зініціювали, що готові самі рекультивувати порушену землю – засипати вириту канаву, переорати поле. Проте жінкам відмовилися навіть виділити ділянки в оренду.
- Коли загиблих привозять з війни, всі падають на коліна, приговорюють: «Ой, який хлопець був». А живі нікому не треба, - з розпачем у голосі говорить Марія. – Я вже казала посадовцям Держгеокадастру: хай би вони хоч день пережили те, що ми переживали, коли сини були в АТО. А якими вони стали після війни – як сірники, слова не можна їм сказати… Інші втікали від мобілізації, ховалися, а мої сказали: «Як це вдома сидіти і думати, що там робиться?». Це ще такими вродитися треба.
Мочулищенська сільська голова Галина Шеремета підтримує матерів.
- Якби земля була у підпорядкуванні сільської ради, вже б давно виділили, - зазначає пані Шеремета. – Найбільше добиваються землі дві мами учасників АТО. Як на мене, у масиві є ділянки, які взагалі не порушені, тож землю можна було б виділити і без рекультивації цілого масиву. Але Держгеокадастр не погоджується. Мені, сільському голові, соромно дивитися матерям в очі, адже вони вже стукають у всі двері три роки.
Сільська голова направила листа до Рівненської ОДА з проханням виділити кошти на рекультивацію масиву. Матері також звернулися по допомогу до обласних депутатів. Микола Лобчук, якого обрали депутатом від Дубровицького району, подав депутатський запит. Проте чи виділять ділянки учасникам АТО, на сьогодні залежить винятково від Держгеокадастру, який розпоряджається землями сільськогосподарського призначення поза межами населених пунктів.
-У масиві біля Крупового – 20 земельних ділянок, - коментує перший заступник начальника управління Держгеокадастру у Рівненській області Сергій Дубич. – Проте коли матері звернулися з проханням виділити там землю, районне управління повідомило нам, що на цьому масиві видобувають бурштин і земля там порушена. А згідно з законом про охорону земель, порушені землі ми не можемо надати для вирощування сільськогосподарської продукції. Тиждень тому на спільній нараді з місцевою владою ми знайшли вихід: звернутися до ОДА та попрохати кошти на рекультивацію. Порушеними у масиві є 12 га, за власні кошти родини АТО, як би не хотіли, землю не відновлять. Навіть проект рекультивації б не змогли розробити. А оскільки земля не приватна, а державна, усе потрібно зробити відповідно до закону, а не засипати канаву та привезти машину родючого грунту. Ми пропонували виділити ділянки в іншому місці, проте родини не захотіли. Кажуть, що землі там менш родючі.
За словами Сергія Дубича, ситуація у Круповому – нетипова. В учасників АТО на Поліссі Рівненщини зазвичай не виникає проблем із виділенням ділянок: сільськогосподарської землі там вистачає, хоча дві тисяч гектарів і порушені незаконним видобутком бурштину.
З 2014 року Держгеокадастр на Рівненщині отримав понад 6,1 тис. заяв від учасників АТО з проханням виділити їм землю. Чиновники надали 4,3 тисячі дозволів на розроблення проектів землеустрою. Загалом було передано у власність військовиків 1,1 тис. га (2541 ділянку для садівництва та 859 ділянок для ведення селянського господарства). Близько півтори тисячі учасників АТО отримали відмову.
Алла САДОВНИК.
